Італійське подвір’я зі старого фільму, переглянутого в дитинстві…

В поцілунках загубилась втома

І пусті запитання: „Хто ми?”

Все тікає з приходом ночі,

Якщо, звісно, ніхто з нас не дрочить.

 

Цигарки запалюють душі комет,

Починається ліжковий балет.

В молоко ранку входить сперма,

                                                   як куля,

І одна чашка кави на двох

                                           муля.

 

Заправляєш бензин в своє тіло недбало;

Заряджаєш рушницю,

                                    бо завжди кулі мало;

Витираєш в рушник недопитий екстаз –

Секс без презервативу

                                     без зайвих прикрас.

 

І у пам’яті злинає італійське подвір’я –

Старий фільм із дитинства,

                                            нафталіном що віє;

Ціла купа малих байстрючат без батьків.

Що ж, ніхто з тих батьків цього не хотів…

 

Вони просто любили секс без презервативу –

Злітать до небес, відчуваючи силу

Своєї ракети, крізь чужу атмосферу

І палити обшивку, як кавалок паперу,

 

А потім стріляти по птахах простирадл

Між дерев на лобках

                                   і в губів чужих кратер;

Але те,

             що осічкою може здаватись,

Потім може в байстрючу душу переллятись…

25.11.08

Словник давньоукраїнської міфології (Сергій Плачинда) — продовження

ГОСТЕЙКА — міфічний образ-тотем давніх росіян. Споріднений з білоруським КУСТОМ та українською ТОПОЛЕЮ. Свято Г.[остейки] відбувалося наприкінці весни як знак священного пошанування гаїв, лісів, дерев — усієї навколишньої природи. Дівчата й хлопці, набравши з дому яєць та пирогів (куличів), йшли до лісу, де обирали гарну молоду берізку, прикрашаючи її стрічками, хустками, гіллям квітами. Біля неї справляли трапезу, співали, водили хороводи. Потім зрізували берізку й несли до села, де її називали ГОСТЕЙКОЮ. Того ж вечора знімали з Г.[остейки] прикраси, кидали їх у річку, виконуючи при цьому ритуальні танки. Інколи Г.[остейку] ставили у курені у полі. (За М. Слободянюком).

ГРИЗАЧКА — міфічна потвора, що несла людям хворобу серця. Одна з тринадцяти доньок МАРИ. Зображувалася червякоподібною істотою, в якої над посинілою тонкою верхньою губою зависали гострі хижі зуби. (За П. Трощиним).

ДАЖБОГ (ДАЖДЬБОГ, СОНЦЕ-БОГ) — за найдавніших часів бог Сонця, світла й добра. На думку академіка Б. Рибакова, культ Д.[ажбога] сформувався за скіфських часів в VI-IV ст. до н. е. На початку н. е. стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Один з найголовніших персонажів української міфології.

В Києві ще за часів трипільської культури (IV-III тисячоліття до н. е.) було велике капище Д.[ажбога] — на Дажбожовій горі (нині Хоривиця). За однією з легенд, Д.[ажбог] народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якою люди й нагодувалися. Так Д.[ажбог] привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Д.[ажбог] і Сварог почули про голод в країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікло. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Зображувався Д.[ажбог] у вигляді антропоморфного Сонця. З давніх-давен сонцеликий образ Д.[ажбога] малювався на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса — Київської гавані на Почайні. Таке зображення є першогербом Києва. […]

Дажбог — це свідомість світу. Саме з цієї свідомості — самоволодіючої, самонаснажуючої всевишньої сили — й постала людина […].

Дажбог — це ДІЯ, яка творить у людині бажання жити, бажання бачити себе у своїх діях, бажання вчитися, працювати, самоутверджуватися, самовизначатися, зрештою — вмерти, боронячи життя і незалежність свого племені.

Дажбог — це свята Правда, Справедливість, життєтворяще Світло, Святий Дух, Воля.

Життя — в Дажбогові, і Дажбог в житті. Людина у свідомості світу, і свідомість світу у людині” (Л.[ев] Силенко).

ДАНА (ДІВОНІЯ, ДІВАННА, ДІВА) — богиня води; вічно юна, чарівна Діва і водночас дружина ВОГНЮ (СВІТЛА, СВІТОВИДА), що породила на світ Любов, Землю та різні речі на ній (ліси, трави, струмки, ріки і т. п.)

За переказами, храм Д.[ани] стояв у легендарному українському місті Дівичграді чи Дівинграді (згодом — німецьке місто Магдебург). Від імені Д.[ани] походять, на думку деких учених, назви рік: Дон, Дніпро, Дністер, Двіна, Дунай [Мені цікаво, що могли б відпости на таку заяву вчені з інших держав, по території яких протікають ці ріки й мають ту саму назву Днепр-Дніпро тощо — ІБШ].

Д.[ана] ототожнювалася в українській міфологіїз грецькою Діаною, або Артемідою. (За Я. Головацьким).

ДИВ — божество страху й смерті. Зображалося у вигляді великої хижої птиці з потворним жіночим обличчям. Згідно з легендою, Д.[ив] завше “сидить на сухому дереві і свище по-зміїному, кричить по-звірячому, з ніздрів іскри сиплються, з вух дим валить”. Віщує смерть, надто перед січею, боєм. Д.[ив] вважався людоїдом. Згадується в “Слові о полку Ігоревім” (“встрепенулся Дивъ, кликнеть на вершине древа” та ін.). Існувало повіря про “Дивову планиду” поблизу Дунаю, де в печері проживало буцімто сімдесят Д.[ивів]. В пізніші часи (Х-ХІІІ ст.) Д.[ив] ототожнювався з образом Соловя-Розбійника, що звив гніздо на девяти дубах і не дає нікому пройти чи проїхати до Києва. З XVI ст. образ Д.[ива] входить до української народної творчості як елемент орнаменту та в примовках (“Щоб на тебе Див прийшов” та ін.). (За П. Трощиним).

ДВОРОВИК (ДВОРОВИЙ) — добрий дух обійстя; бог, що охороняє від мору, пожежі, грабунку всю живність і все добро у дворі селянина. Сприяв збагаченню, добробуту, щастю хлібороба. (За О. Афанасьєвим).

ДЗЕВОНІЯ — богиня лісних звірів. (За П. Трощиним).

ДІД. 1. У давніх українців друге імя БІЛОБОГА.

2. Необмолочений ритуальний сніп жита, що встановлювався у хаті під час свята ОВСЕНЯ. (За О. Афанасьєвим).

ДИТИНЕЦЬ — назва частини міста, фортеці чи башти, у підвалини якої — згідно з найдавнішим українським ритуалом — замуровували дитину, дух якої мав берегти споруду від ворогів. (За О. Афанасьєвим).

ДОДОЛА — у давніх українців найвродливіша в селі дівчина, яку обирали “нареченою” Перуна, дівою вогню, головною фігурою на святі Громовержця, під час накликання дощу і т. д.

У давніх сербів Д.[одола] — богиня рослинності, образ-тотем, рівнозначний білоруському КУСТУ, російській ГОСТЕЙЦІ, українській ТОПОЛІ. Весняне свято Д.[одоли] — знак священного пошанування сербами навколишньої природи, обожнювання дерев, гаїв, лісів тощо (За П. Трощиним).

ДОЖНИЦЯ — у давніх українців вечірня зірка (планета Венера). (За П. Трощиним).

 

Плачинда С.П. Словник давньо-української міфології. — К.: Український письменник, 1993.

«The hire» — «Прокат» (частина 2)

Окрасою ж цієї стрічки стає закінчення — кого боїться диявол? І чим в свій вільний час займається Мерілін Менсон? На ці питання Тоні Скотт дає відповідь в заключній частині свого шедевру.

Цитатник: “Темрява — це ігнорування смерті й час диявола”; “Я старію. Я стариган! — Не може бути!..”; “Ще одна душа за додаткові пятдесят років”; “Ти що, дівчат не любиш? — Взагалі-то дівчат я люблю. — Правда? Який жах!..”; “Це той, який знизу. Скаржиться на гамір. — Скажи йому, що мене нема. Він мене лякає… Він дивний… ”

Цікаві деталі: жовтий чемоданчик молодого Джеймса Брауна; вставки посеред діалогів вирізок з концертів Джеймса Брауна

Найбільший мінус: В даній кіно-новелі мінусів знайти мені не вдалося. Тому лише скажу, що 2006 року Джеймс Браун відійшов у інший світ, що вважаю за досить неприємну сторону, побічно (через його гру в цьому фільмі) повязану зі стрічкою. І якби не вирішив ситуацію контрактом режисер стрічки, життя розвязало цю ситуацію по своєму. Rest in peace…

4. “AMBUSH” — “ЗАСІДКА” (2001).

Режисер — Джон Франкенхаймер, в ролях — Томас Міліан, Франклін Денніс Джонс.

Історична довідка: Саме з цієї стрічки й почалась історія серії кіно-новел “Прокат”. Відтак днем народження цієї серії можна вважати день виходу в світ стрічки “Засідка” — 26 квітня 2001 року.

Сюжет: Вечір. Вже певно навіть ніч — позаяк на вулиці досить темно. Водій спокійно собі кермує, поглядає то в дзеркало заднього виду, то по боках. Повністю розслаблений — не вистачає кави, газети і хатніх капців. На задньому сидінні сидить маленький миршавенький чоловічок-єврейчик в окулярах — такий самий спокійний. Раптом збоку виростає здоровенний фургон, з вікна якого чоловік в військовій масці починає цілити в Водія з пістолета. Відкриваються бокові двері з яких в Пасажира спрямовують автомат. Жестами чоловік з пістолетом наказує Водієві увімкнути радіо на частоті 90.2. Далі починається найцікавіше. Водій дізнається, що його пасажир везе контраандою діаманти на два мілліони долларів, нападники ж не хочуть нікому зашкодити — їм просто потрібен цей товар. Пасажир пояснює Водієві, що не все так просто і зупинятись не можна, інакше вони обидва загинуть. Справа в тому, що діаманти він проковтнув — відповідно, аби їх дістати, його заріжуть. Перед Водієм стоїть нелегкий вибір — кому повірити і кому довіритись. В кінцевому результаті, обидва варіанти можуть призвести до смерті…

Результатом вибору Водія стало постріляне і побите авто. Навряд чи з BMW нічого не трапилося б, якби він обрав другий варіант. Але який варіант обирає водій і чи справді його пасажир-контрабандист проковтнув діаманти?

Цитатник: “Ви ще живі?”

Цікаві деталі: не стільки цікава деталь, скільки навязлива — весь час впадає в око наліпка. на сонцезахисному крилі над Водієм, але розібрати, що на ній зображено, не вдається;

Найбільший мінус: на очах в поліції в кінці фільму Водій перетинає дві суцільні лінії, розвертаючись поперек дороги. Насправді — не найкраща робота в цій серії кіно-новел.

5. “CHOSEN” — “ОБРАНИЙ” (2001).

Режисер — Енґ Лі, в ролях — Мейсон Лі, Джемі Харріс, Джеф Дженсен.

Сюжет: Водій посеред ночі сидить в своїй машині у портові. Чекає на прибуття пароплава, яким йому мають доставити вантаж. Цим вантажем виявляється маленький хлопчик-азіат, який без зайвих слів презентує Водієві шкатулку. Відкрити її хлопчик не дозволяє — “Це на потім”. Тож Водій просто кладе її на пасажирське місце поряд себе. Щойно BMW рушає з місця, як дорогу йому перекривають дві автівки, з яких виходять люди в надії на те, що Водій зупиниться й віддасть їм хлопця. Але вони помилились. Ніби й не помічаючи їх, Водій протискує своє BMW поміж ними. Всі вїзди й виїзди перекрито — тікати нікуди. Лишається лише заплутати своїх переслідувачів й тихенько втікти. Але це був би не Водій, якби він зробив би це не елегантно. І це був би не Енґ Лі, якби це було зроблено не так мистецько. Під класичну музику четвірко машин танцюють щось на кшталт “Лебединого озера” на причалі міста Еннська. В кінці кінців Водій таки потрапляє в пастку між двома трейлерами по боках та автівками спереду і ззаду. Варіантів до втечі нема жодних — BMW ще не вигадали літаючих машин. Що робити? Як виправляти ситуацію? І чи зможе Водій це зробити?

Фільм складається з кількох несподіваних завязок та розвязок і відноситься до таких, які варто побачити один раз самому, аніж сто разів почути від когось.

До речі, шкатулка відіграє найважливішу роль в цьому фільмі! І не через те, що полювати могли на неї (насправді полювали-то на хлопчика-азіата), а через те, що її вміст розкриває найголовнішу суть всього фільму в останній секунді його перегляду. Фільм по-східному філософський…

Цитатник: важко з практично німого кіно відібрати найкращі цитати, тому краще просто вкажу автора музики — Майкл Данна. Музика сказала набагато більше, аніж могли б слова.

Цікаві деталі: назва пароплава, на якому припливає хлопчик, — “Gotham”; пейзаж нічного міста на задньому плані під час перших па автомобілів; куля, що застрягла в лобовому склі; окремої уваги заслуговує рекламний хід клімат-контролю — хлопчині стає спекотно в салоні й він опускає скло в дверях поряд себе, Водій же підіймає скло назад і простими рухами кількох пальців опускає температуру в салоні до потрібної позначки; номер BMW — “SQU 378”.

Найбільший мінус: не знайшов я мінусів. Хіба що пластир в рукавичках важко приклеїти до вушної раковини.

6. “THE FOLLOW” — “СТЕЖЕННЯ” (2001).

Режисер — Вонґ Кар-Вай, в ролях — Міккі Рурк, Адріана Ліма, Форест Вітейкер.

Сюжет: Саме по собі завдання для Водія є незвичним — він не має під кулями супроводжувати якийсь вантаж, він не має когось кудись доправити і, тим паче, машину він не має використовувати як засіб перегонів чи якихось випробувань. Машина йому потрібна лише задля того, аби мирно їздити, пересуватися містом за обєктом спостереження. Так, в цій кіно-новелі Водій виконує незвичну для себе і нас роль приватного детектива, який має переслідувати дружину відомої кінозірки Міккі Рурка — спостерігати за нею, шпигувати. В банкові, коли вона забирає готівку, в місті, коли вона губиться серед великої кількості автівок, в аеропорту, коли вона засинає в кафетерії, очікуючи на свій літак. Скрізь він має бути поруч. Весь фільм супроводжується роздумуваннями Водія над стратегією спостереження, шпигування. Озвучуються головні тези, постулати цього мистецтва.

Але до чого все це стеження призведе і нащо воно потрібне? Чим закінчиться стрічка і чого автор хоче нас навчити? Незвичайна, як на мене, для азійського режисера тема, розвязка ситуації, але все та сама притаманна риса азійського кіно — філософія…

Після перегляду лишається легкий фльор позитивності і закоханості…

Цитатник: “Не можливо описати, якою болючою є невірність. Вона просто розриває тебе”; “Найважче — це очікування. Твій мозок не розуміє, чому ти не користуєшся ним…”

Цікаві деталі: Фіолетова помада на прекрасному обличчі Адріани Ліми, яка їй не пасує, але відіграє свою далеко не останню роль в цій стрічці; обєкт стеження Водія розїжджає тою маркою BMW, якою в “Заручникові” пересувався містом сам Водій; єдина стрічка з серії кіно-новел “Прокат”, в якій Водій користується автівкою не сірого, а чорного кольору.

Найбільший мінус: Фільм бажано переглядати разом зі своєю другою половинку, аби було кого в кінці обійняти й пригорнути до серця. А мінус в тому, що не завжди це можливо.

7. “STAR” — “ЗІРКА” (2001).

Режисер — Гай Річі, в ролях — Мадонна, Майкл Бітті.

Сюжет: Це стрічка Гая Річі. Цим все сказано. Сюжету як такого нема, задумка проста і банальна, але як її здійснено! Глен, менеджер Мадонни, замовляє зірці окрему машину, аби вона могла в дорозі на прес-конференцію відпочити від надокучливих людей. По-перше, фани не кидатимуться під колеса, не знаючи, що вона перебуває саме в цій автівці; по-друге, Мадонна зможе насолодитися відсутністю охоронців. Але вона не знає головного — чому саме Водій і чому саме BMW. Відповідь на це питання ви дізнаєтесь лише переглянувши цю роботу Гая Річі. Скажу лишень, що Мадонна виступає в ролі не просто себе, а в ролі Мадонни-стерви, якій так і хочеться дати в пику. Якщо не прямо, то хоча б якимось іншим способом…

Закінчується фільм повідомленням: “BMW рекомендує Вам: користуйтеся пасками безпеки”. Хороша рекомендація, зважаючи на вміст фільму.

Саунд-треком виступила КУЛЬТова композиція групи Blur “Song №2”. Сам фільм можна було б навіть випустити окремо як кліп до цієї пісні. Влучно, цікаво, гармонійно…

Цитатник: “Дозвольте подумати, що я можу зробити для Вас, Сер…”; “Здається, ми від них відірвались. Ох… Спробуємо ще разок?”

Цікаві деталі: Міміка та жести Водія в деяких гострих моментах стрічки; найголовнішою цікавинкою я вважаю участь самої Мадонни в карикатурі на себе.

Найбільший мінус: Коли показують великим планом обличчя Мадонни, видно волосся, яке стирчить в неї з носу.

8. “POWDER KEG” — “ПОРОХОВА БОЧКА” (2001).

Режисер — Алєхандро Ґонсалєс Інерріту, в ролях — Стеллан Скарсґаард, Люіс Сміт.

Сюжет: Найважча кіно-новела з усієї серії. Воно й не дивно — хто автор. В моїй свідомості фільм дуже перегукується з роботою британської режисерки С’юзан Якобсон “Сота доля секунди”, представленою на Манхеттенському фестивалі короткометражного кіно 2007 року (швидше її робота перегукується з “Пороховою бочкою”, але то деталі).

В даній стрічці розказується про військовий конфлікт в Центральній або Латинській Америці. Починається фільм з того, що американський фотограф Харві Якобс спостерігає за розстрілом наркоділками мирних громадян. Все це знімається Якобсом на фотоплівку. Саму картинку режисер подає ніби-то знятою на аматорську камеру — кадри дуже нагадують ті відео, які подекуди транслюються світовими телеканалами в репортажах про війни в різних куточках світу (той самий Афґаністан, Ірак, чи сьогоднішні заворушення в арабських країнах). Це надає стрічці певного бонусу в плані реалістичності сприйняття, ніби це все відбувається насправді.

Якобса помітили злочинці, але йому вдається, хай і пораненому, втікти. Він опритомнює в квартирі у співчуваючих революції місцевих жителів, які починають його лікувати. До їхнього будинку підїжджає BMW — добре вже нам відомий Водій приїхав у гарячу точку по відомого фотографа — аби вирвати його з цього пекла і доправити додому, в Америку. Вони їдуть побитим, поруйнованим війною містом — і це не описати словами. Скільки болю Інерріту вкладає в ці кадри — в кадри цілковитого спустошення, руйнування. Голі брудні діти, які дивляться голодними очима на шикарну машину, обдерті чоловіки та жінки, які навіть бояться виходити на вулицю — дарма, що там військовий контингент ООН — вони не довіряють вже нікому; військові обшукують на кожному кроці мирних жителів, включно з дітьми; поруйноване вщент кладовище — такі вони, кадри війни, які фотографа навіть не зачіпають, тому що він бачив набагато гірші…

Автівка поволі рухається півзруйнованим містом, вздовж її напрямку вишукувались миротворчі війська, які певно поставлені сюди, аби оберігати спокій пораненого журналіста.

Дорогою до кордону Харві Якобс відкривається Водієві, виливає йому всю свою душу, весь розпач, який накопився в ньому за ті пятнадцять воєн, через які він пройшов. Відчай охопив військового журналіста. Він замислюється над власним життям. Скільки разів він мав нагоду допомогти людині, й не допомагав. А коли допомога знадобилась йому — скільки сил на це кинуто…

Та раптом цю сповідь переривають наркобарони, від яких тікає поранений журналіст. Він має викривальні фотографії, які не повинен побачити світ. Починається переслідування. Гелікоптер, потужний пікап позаду, камеру кидає зі сторони в сторону — відчуття присутності, починаєш переживати за власне життя — “Лишень втікти б, відірватися б…” В процесі перегонів Якобс віддає фотоплівки, на яких він зробив викривальні фото, Водієві й просить передати їх журналістам з “Таймс”, і свій нагрудний медальйон — для матері.

Відірватися вдалось, але не минули ще негаразди — блок-пост, поставлений на дорозі наркобаронами просто так обійти не вдастся. Тим паче, що Якобс вже не має бажання повернутись додому живим. Він не думає про долю Водія, підставляючи під кулі не лише себе, але й його. Все ж таки, чи вдастся Водієві та фотографу вирватися з пастки? Що було на світлинах, переданих в редакцію “Таймс” і навіщо нагрудний медальйон матері Якобса? І чому режисер обрав саме таку тему для своєї кіно-новели? Чого він хоче нас навчити?

Цитатник: “Що ми робимо з цією країною?”; “Знаєш, що мене найбільше турбує в професії військового репортера? — Що? — Що немає часу побавитись з дітьми… — А скільки їх в тебе? — Жодного…” — цей діалог просто вибиває з колії; “… я бачив поранених людей, які стояли переді мною на колінах й молили мене, аби я їм допоміг. І що я робив? Клац… Робив фотографії…”

Цікаві деталі: жінка серед військових та повій, що сидить обабіч дороги з маленькою дитинкою на руках; нагрудний медальйон Харві Якобса — він з самого початку фільму відкриває нам багато потаємного, невідомого але, в той самий час, — найголовнішого в фільмі, що відкриється лише на останніх секундах.

Найбільший мінус: я не спостеріг. Напевно, нема. Хороша психологічна новела.

 

Ілько Біленко-Шумахєр

«The hire» — «Прокат»

Кожна короткометражка тривалістю в десять (плюс-мінус півлаптя) хвилин включає в себе цілий світ окремого режисера, все його бачення сучасного кіномистецтва. Кожну свою роботу окремий режисер будував на основних своїх канонах — всі засоби в побудові сюжетної лінії, промальовки дійових осіб, деталей або використанні спецефектів тощо (ледь не до спідньої білизни акторів) автор використовує самі ті, які є притаманними його роботам в повному метрі. Можна сказати, що завданням режисерів було втиснути в десять хвилин всі свої попередні фільми. Як на мою думку (і не тільки мою — скільки фанатів цієї стрічки по всьому світові!), їм це досить добре вдалося!

До роботи над стрічкою доклали своєї руки такі знані режисери, як Джон Ву (“Місія неможлива-2” — “Mission: Impossible II”), Джо Кернеган (“Козирні тузи” — “Smokin’ aces”), Тоні Скотт (“Поліцейський з Беверлі-Хіллз-2” — “Beverly Hills cop II”), Джон Франкенхаймер (“Азартні ігри” — “Reindeer games”), Анґ Лі (оскароносний “Тигр, що підкрадається, дракон, що причаївся” — “Crouching tiger, hidden dragon”), Вонґ Кар Вай (“Мої чорничні ночі” — “My blueberry nights”), Гай Річчі (чи треба щось казати? Здається нема жодної людини, яка б не бачила “Snatch” чи нашумівшого “Шерлока Холмса”), Алєхандро Ґонсалєс Інерітту (оскароносний “Вавілон” — “Babel”).

Акторський склад не менш зірковіший — виконавець головної ролі Водія Клайв Овен (“Ідентифікація Борна” — “The Bourn identity”), Джеймс Браун (американський співак, який знявся в ролі самого себе), Гарі Олдмен (“П’ятий елемент” — “The fifth element”), Міккі Рурк (“Реслер” — “The wrestler”), Майкл Медсен (обидві частини “Вбити Білла” — “Kill Bill”), Мадонна (американська співачка, яка зіграла сама себе), Фарід Мюррей Абрахам (“Ім’я рози” — “The name of the rose”), Мерілін Менсон (американський музикант, який зіграв сам себе), Форест Вітейкер (“Американська зброя” — “American gun”), Стеллан Скарсґаард (“Догвіль” — “Dogville”) та інші.

Як бачимо, компанія зібралась ще та. Приводом до того, аби об’єднати всіх цих культових осіб в одну кінострічку послужило замовлення концерном BMW фільму-реклами своєї продукції. В принципі-то, головним героєм всіх стрічок виступає не стільки Водій, скільки BMW (використано було такі моделі як BMW 740iL (E38), BMW M5 (E39), BMW 3 series (E46), BMW Z3, BMW X5 (E53) та BMW Z4). На цих машинах Водій у виконанні Клайва Овена розшиває залюдненими вулицями мегаполісів, пустелями Америки, степами, лісами, мостами і навіть повітрям, то переслідуючи когось, то тікаючи від когось, то змагаючись зі самим дияволом в потужностях автомобілів. Серія короткометражок настільки пов’язана й настільки розірвана, що вважаю за доцільне розглянути кожну кіно-новелу окремо. Тож:

1. “THE HOSTAGE” — “ЗАРУЧНИК” (2002).

Режисер — Джон Ву, в ролях — Морі Чайкін, Кетрін Морріс, Даріус МакКрері.

Сюжет: Водій під’їжджає до будинку, спілкуючись по мобільному з… викрадачем Гаррі Балм-Гартнером, який викрав відому бізнесменку Лінду Де Лакруа, що, як виявиться потім, була колись його коханкою. Водій має передати викрадачеві викуп за неї. Але що це за гроші? Звідки береться така незрозуміла сума — $5 088 042? І нащо вона потрібна викрадачеві? Джон Ву відповідає на ці питання у власний спосіб. Ледь не на самому початкові Гаррі, граючись з револьвером в “Російську рулетку”, стріляє собі в голову. Здавалося б — питання вирішене. Але ж де його зрадлива кохана Лінда? І тут вступає в гру найголовніший герой стрічки — BMW. Після красивих та видовищних перегонів з поліцією Клайв Овен, виступаючи в ролі Джеймса Бонда, рятує бідолашну скривджену кривдницю.

Цитатник: “Слова дешеві. Слова нічого не дають…”; “І як воно — тримати життя людини в своїх руках?..”; “Кидайте у вогонь — це всього лише гроші…”; “Час та приливи не чекають на людей…”

Цікаві деталі (те, що лишається поза увагою): кросівки, що висять на дротах над дорогою поруч з будинком викрадача; 15:42 на годиннику, що стоїть на столику поруч із викрадачем.

Найбільший мінус (як відомо — не існує жодного фільму без так званих “кіно-ляпів”): набалдашник у вигляді клоуна на антені автівки, що потонула, зявляється в останньому кадрі її потоплення лише заради того, щоб Водій його помітив.

2. “TICKER” — “ГОДИННИКОВИЙ МЕХАНІЗМ” (2002).

Режисер — Джо Карнахан, в ролях — Дон Чіддл, Фарід Мюррей Абрахам.

Сюжет: Дана кіно-новела починається досить… прозаїчно — зі впалої на асфальт кулеметної гільзи. Вслід їй лиється потік куль навздогін Водієвому BMW. Дорога пролягає через гори й зрозуміло, що переслідувачі Водія будуть полювати на нього… з гелікоптера. Звідси розуміємо — Водій і його Пасажир потрібні переслідувачам не стільки живими, скільки мертвими. І, як розуміємо з ходу подій, не стільки їм потрібна смерть Пасажира BMW, скільки його запізнення в аеропорт. Але не літак є ціллю Пасажира. Що ж тоді? І чому його переслідують? Фільм є досить актуальним на тлі останніх подій в арабському світі.

Цитатник: “Скільки коштує життя однієї людини?..”; репліка перекладача “Говорять місцевою говіркою” просто вибиває з серйозного сприйняття фільму; “Якщо він помре, то країна помре разом з ним”.

Цікаві деталі: номер BMW — “CD 99 01”; рух Водія рукою з саквояжем, коли до нього підходить співробітник спецслужби й хоче взяти цей саквояж.

Найбільший мінус: головний герой даної стрічки — Пасажир — стріляє з пістолета по гелікоптеру — безґлуздий вчинок для людини, яка ховається в плантації.

Passive smoking kills

Хоча сам є затятим курцем, але зустрівши антитютюнову рекламу з новаторськи побудованим підходом до питання, не зміг її обділити своєю увагою.

 Who killed dr Watson?

Всі ми знаємо, що Шерлок Холмс справді дуже любив покурити люльку. Щоправда, він любив наркотики й поміцніше (хто не знав, то нікотин — це легкий наркотик), але закинути Холмсові, що вживаючи кокаїн, він негативно впливав на здоровя Ватсона неможливо, тому його не чіпаємо. Справедливості заради, мушу нагадати, що Ватсон і сам не відмовлявся покурити — це по-перше. По-друге, Ватсона ніхто не вбивав. Він собі спокійно жив сімейним життям, а Шерлок усамітнився десь за містом. Наскільки памятаю, дружина Джона Ватсона (до речі, Ватсона звали Джон! — про це в книзі Конан-Дойля, як і в екранізаціях різного штибу, майже не згадується. До прикладу, в радянській екранізації пригод Шерлока Холмса з Лівановим в головній ролі імя Ватсона ми дізнаємося в останній серії з вуст його дружини) не палила. Отже, загрубо було звинувачувати Холмса у вбивстві Джона Ватсона. До речі, ще один цікавий факт — згадайте як ревниво Шерлок Холмс ставився до дружини Ватсона, як не хотів він віддавати Ватсона в її руки (я не про екранізацію Ґая Річчі. Класика фільмів про Холмса та Ватсона — радянська багатосерійка. А краще — почитайте книгу). І тепер проаналізуйте ставлення сучасного ідола молоді доктора Хауса до жінок, які оточують його друга — Вілсона. Дуже багато не те що подібного, а ідентичного. Недовіра до жінок, певна навіть зневага тощо, тощо… Сам на цю аналогію натрапив випадково, після чого зрозумів, що це навряд чи випадковість (вибачте за каламбур).

 

 

Тож, наступна картинка — для тих, хто постарше:

 

Так, той самий інспектор Коломбо, який любив курити великі сигари. Зрозуміло, що така його пристрасть виникла заради все тої ж аналогії з САМИМ Шерлоком, щоб подати Коломбо як правонаступника Холмса. І всі ним захоплювались, всі його обожнювали.

Стосовно питання, чи хтось бачив дружину Коломбо. Наскільки я памятаю, то в одній з серій її таки було показано десь на епізоді. Кілька разів, якщо не помиляюсь, було чути її голос. Тобто, закиди в сторону інспектора Коломбо, що він вбив свою дружину (а іншим ще протягом тисячі серій розказував про неї, як про живу) своїм нікотином, безпідставні. 

Я розумію, що все це конструктивний відсторонений посил на не-куріння. І сам його підтримую (я проти куріння, хоча й палю сам). Просто захотілось відновити справедливість стосовно цих двох осіб.

А тепер можна піти покурити ))

 

Словник давньоукраїнської міфології (Сергій Плачинда) — продовження

ВЯСНОВКА (ВЕСНЯНКА) — у давніх українців (згодом — у білорусів) богиня весни, рівнозначна ЛАДІ, всенародне свято. Під час свята весни село чи громада обирали найвродливішу і найпрацьовитішу дівчину, яка і символізувала собою весну. Дівчину Веснянку ставили на деревяну борону і волокли вручну полем. Відтак водили хороводи, закликаючи і прославляючи весну. (За. М. Слободянюком).

ГАЙБОГ (БОЖНИЦЯ, БОЖЕЛІССЯ, ПРАВЕДНИЙ ЛІС) — священний заповідний ліс, гай чи байрак у наддніпрянських українців. В такому лісі суворо заборонялося вирубувати дерева чи навіть зламувати гілля. Дозволялося брати щепи з плодових дерев, біля яких, однак, треба було взамін залишити срібну чи золоту монету або іншу коштовність. (За О.Афанасьєвим).

ГІРНИКИ (ГІРНИЧІ, ГОРАКИ, ГОРНАКИ, HERNICI, HERNIKI) — давньоукраїнське племя, що мешкало в Карпатах […] Поклонялися Білим вилам, Перуну, Дажбогу, Велесу та іншим богам. Займалися скотарством, мисливством, рибальством. (За Д. Галікарнаським, Страбоном та ін.).

ГЛУХАНЯ — міфічна потвора, що відбирала в людей слух і мову. Одна з тринадцяти доньок МАРИ. Зображувалася потворною бабою без вух і рота. (За П. Трощиним).

ГОНИЛО (ГЕНИЛЬ) — давньоукраїнський бог чередників та чабанів. Охоронець череди, отари, табуна. На свято Г.[онила] пастух ішов по селищу з довжелезною палицею, на верхівці якої було кільце — символ сонця і влади. Г. (За О. Фамінциним).

ГОРІХ — дерево-тотем. За давньою легендою, Перун розлускував на весні два горішки: з одного текла річка (дощ), з другого виривався вогонь (блискавка); від лущення — грім. Згідно з повірям, горішок-двійник приносить щастя й багатство, його берегли, тримали в скрині. Волхви суворо забороняли рубати молоді горіхи. (За О. Афанасьєвим).

 

Плачинда С.П. Словник давньо-української міфології. — К.: Український письменник, 1993.

Рональд Рейґан

Суто випадково натрапив на кілька цікавих цитат 40-ого президента Сполучених Штатів Америки Рональда Рейґана. Їх сила полягає в тому, що своєї актуальності вони не втратили, пройшовши стільки часу й будучи застосовані до зовсім іншої держави. А тобто, вони — вічні.

«Нам не варто очікувати, що уряд вирішить наші проблеми. Уряд і є нашою проблемою»;

«Кажуть, що політики — друга найдавніша професія. Але я дійшов висновку, що у неї набагато більше спільного з першою».

БІОГРАФІЧНА НОТА:

Рональд Рейґан (06.02.1911 — 06.06.2004) — другий у післявоєнній історії США президент, якого обирали на два строки поспіль. Вважається, що після Франкліна Д. Рузвельта ніхто не здійснив таких радикальних змін як Рейґан. Вони увійшли в історію як «консервативна революція Рейґана».

«Український тиждень» — www.ut.net.ua

Справжнє музичне пекло…

Це реальне пекло! Виявляється мої друзі (жосткі рокери, металюги etc. Найлегше, що вони слухають — з їхніх слів — це класика року й рок-н-роллу “Бітлз” чи “Квін”) не такі вже й жорсткі чуваки та чувіхи, якими себе ставлять. Як можна собі уявити в одному плейлисті поряд “30 Seconds To Mars” (фу-у-у-у!!!) та “Cradle Of Filth” чи якийсь російський реп поруч із Лакрімозою та “Umbra Et Imago”? Голова йде обертом!

А найбільша проблема полягає в тому, що я (через свою якусь незрозумілу скрупульозність та педантичність в таких дрібязкових, здавалося б, речах) мушу переслухати все, що мені закинули (й продовжують закидати), відсортувати все по папочках (“Країна”-”Стиль”-“Виконавець”-”Альбом” тощо) і — НІ В ЯКОМУ РАЗІ!!! — не видаляти нічого!!! Ну такий в мене пунктик. Ну я взагалі хвора на голову людина. І таким чином подекуди я просто сам собі виношу мізки треками всіляких Леді Ґа Ґa чи Кайлі Міноуґ.

Так і відбувається моє смаження в музичному пеклі на величезній попсово-емівсько-біс-зна-ще-якій пательні. Це як у серії короткометражних фільмів “Рокери” було, коли два друга-металісти після концерту “Металліки” (вибачте за каламбур) розбились на машині й потрапили на дискотеку 70-х. Вічну дискотеку!..

Хоча мушу розкланятись перед своїми друзями за другий аспект, вже позитивний, такої музичної солянки на моєму ноуті. Багато якісної, хорошої й вічної музики — Патрісія Каас, ДДТ, Пінк Флойд, Едіт Піаф, Мірелль Матьє іже з ними — музика, яка просто зносить голову у вже позитивному значенні. Навіть ті самі підзабуті з дитинства і перших цигарок Цой і Бутусов — теж варті поваги і місця у плей-листі мого життя. З Патрісією я згадую свою матір, яка зараз далеко від мене і бачимось ми досить рідко; з Піаф та Матьє — щасливе дитинство, в якому я мріяв бути музикантом (в мене вдома досі стоїть розлаштоване, що правда, стареньке фортепіано, на якому я так й не навчився грати); ДДТ — це гімн життю, це моя політична карєра, яка скінчилась так само швидко, як й розпочалася (хоча крапку рано-то ставити, може ще збиру всю волю в кулак — і вйо на барикади ізнов); Цой і Бутусов — повторююсь, це дорослішання, це вечори у підїздах та підвалах з гітарами, першими цигарками, першим пивом, перші поцілунки — романтика! От за це, друзі, дякую!

P.S. До речі, який курйоз зі мною трапився на днях в музичній темі! Десь тижні зо два тому посперечався з другом Романом про те, хто є автором музики до фільму “Реквієм за мрією”. Він мені доводив, що то якийсь композитор (мається на увазі зі старих, з класиків), я ж настоював на тому, що це таки Клінт Менселл, долучив собі на допомогу навіть “всезнаючі” Ґуґл та Вікіпедію. А дні два-три тому інший мій друг — Мефістофель — закинув мені такого собі композитора Ріхарда Ваґнера. І я прозрів — саундтреки до “Реквієм за мрією”, “Амелі”, “5 елемент” — це все справа рук Ваґнера. До того ж в такому звучанні, що Металліка — це просто діти малолітні, а про Клінт Менселл Квартет я взагалі мовчу — вони ще й в зародку навіть не перебувають поруч з ним. Тому, Ромко, звиняй — я був неправий! З мене літр пива! (До речі, щойно згадав — тоді ми вирішили, що ти проспорив, а ти так й не проставився, наволоч!!!)

Слов’янські жіночі імена. Частина 4

Уляна = Олена.
Устина – устійнена.
Хвалибога – яка хвалить Бога.
Хвалимира – яка хвалить мир/народ.
Хвалина – похвальна.
Хотина/Хотяна – бажана дитина.
Хранимира – яка оберігає мир/хранителька.
Христина/Христя – сонячна/місячна.
Цвітана – квітуча.
Цвітослава – красою/цвітом славна.
Чайка – легка/швидка.
Чаруня – чаруюча.
Честимила – якій мила честь.
Честимира – чесна в мирі/серед люду.
Честислава/Чеслава – яка цінує славу/яка славить честь.
Щастимира – щастя для людей/яка ощасливлює.
Щастислава – обдарована щастям.
Щедрогоста – щедра гостя/щедра для гостей.
Щедромира – щедра для людей/миру.
Щедрослава – уславлена щедрістю.
Ява – сутність життя.
Яворина – життєва.
Ялина – священна.
Яна/Янка = Іванна.
Яра/Ярина – плодюча/сильна.
Яромила – дуже мила.
Яромира – весняний мир/світ/народжена весною.
Яромисла – жваво мисляча.
Яросвіта – яка дає ярий світ.
Ярослава – уславлена Ярилом.
Яруня – життєстверджуюча.
Ясна – світла/гарна.
Ясновида – яка ясновидить.
Ясногора – “ясна гора”/просвітлювачка.
Яснозора – яка має ясний зір/ясна зоря.
Яснослава – ясна і славна.

 

Матеріал — www.batckivchina.uaforums.net.

Словник давньоукраїнської міфології (Сергій Плачинда) — продовження

Одного разу їм зустрілося розбите РОСАМИ військо варварів (готів), які захотіли зробити з добричів своїх вояків. Але мирне племя рішуче відмовилися брати зброю. Тоді варавари почали вирубувати племя добричів. Це уздрів з Вирію громовержець Перун і, кинувши на варварів вогненну стрілу, перетворив їх у вовків, а добричів — у овець.

Відтоді, за легендою, існують на світі вовки і вівці. (За М. Кожухар-Плачиндою).

2. Давньоукраїнське племя, що мешкало на берегах Росі […].

ВОГНЕВИЦЯ — міфічна потвора, що несла людям високий жар тіла, тиф та інші хвороби. Одна з тридцяти доньок богині зла МАРИ. Зображувалась у вигляді кістлявої баби, в якої великі лихі очі палають вогнем. (За О. Афанасьєвим).

ВОДА — за космогонічними поглядами давніх українців — первісна матерія жіночої статі, що, поєднавшись з первісною матерією чоловічої статі (СВІТ, СВІТОВИД), утворила струмки, ріки, ліси, трави та інші речі на землі. (За Я. Головацьким).

ВОДЯНА МАТИ — дополітеїстичний образ-тотем, що склався в часи матріархату. Жінка, яка найкраще в своїй общині (родині) знає довколишні ріки, їхні броди, може накликати дощу, сприяє рибальству і т. п. (За М. Слободянюком).

ВОЗИЛО — божество, що оберігає коней від хвороб та хижого звіра. Уявлявся давнім українцям (згодом — білорусам) людиною з кінськими вухами та копитами. (За О. Афанасьєвим).

ВОЛОС (ВЕЛЕС) — бог худоби, чередників та музик. На думку академіка Б. Рибакова, культ походить з палеолітичних часів, коли це божество ототожнювали з ведмедем, якому поклонялися “хоробрі мисливці, одягнуті в шкури тих звірів, на яких полювали”. Лише в бронзовому віці, як довів Б. Рибаков, Волос-Ведмідь стає богом худоби.

За легендами В.[олос] — опікун усього тваринного світу, він поріднив людину і тварину, привчив давніх українців не вбивати, а пасти тварин, запрягати їх в плуга та воза, брати від них молоко, вирощувати їх на мясо та шкуру. З розвитком скотарства В.[олос] стає одним з найголовніших богів. Його імя зустрічається в клятві русів грекам 945 р.: “Клянусь богом, у якого вірую, Перуном і Волосом, богом худоби”. Опікував, за повірям, волхвів, навчаючи їх лікувати худобу; навчав також чередників грати на сопілці, мав синів — ВЕЛЕТІВ тощо. За легендою, Боян — великий співець землі Руської — є онуком Волоса. (Про це згадується в “Слові о полку Ігоревім”).

Зображався В.[олос] з сопілкою в руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа “за межу” (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), зявився В.[олос]: заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.

Там, де в Києві на Подолі стояло велике капище Волоса, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.

ВОЛХВИ — давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами.

Дбали про духовний рівень давніх українців, про будівництво капищ та дотримання язичницького календаря, про охорону священних лісів, гаїв, рік. Першофілософи цивілізованого світу [феноменальне висловлювання! — ІБШ]. Створили вчення про Деміурга — Першотворця землі і всього довколишнього світу — пришельця з далеких галактик (див. ОКО).

Творці стародавнього українського письма, кількох давньоукраїнських докирилівських абеток (трипільська, “Іванове письмо”, “буквиця” та ін.). Автори “Велесової книги”, Аскольдового літопису.

[…]

Володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало давніх українців до 988 р. від епідемій і хвороб.

Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням планет і зірок тощо), знання з якої були втрачені після 988 р.

В.[олхви] повсякчас і суворо дбали про дотримання законів ВІЧА.

[…]

З 988 р. В.[олхви] зазнають фізичного знищення, всілякого гоніння й переслідувань.

Очолювали антифеодальні народні виступи з метою обмежити монархічну владу князів, відродити владу віча та язичницьку віру. Повстання В.[олхвів] жорстоко придушувалися (Суздальське повстання 1024 р., Київське повстання 1068-69 рр. та ін.).

З винищенням волхвів були втрачені наукові знання українців з національної історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ряду ремесел тощо. […] (За Л. Силенком та П. Трощиним).

[Насправді, певніше всього, ніяких волхвів не існувало, а описана верства населення — це звичайні жерці з певним обсягом вищезазначених навичок, вмінь та знань. Назву ж “волхви” автор надає їм, аби ще раз впевнити своїх читачів в агресивності християнської віри, яка не просто знищила “рідне” язичництво, але й “вкрала” з нього основних персонажів абощо — ІБШ]

ВОСТРУХА — домашнє божество, що оберігало корів. (За О. Афанасьєвим).

 

Плачинда С.П. Словник давньо-української міфології. — К.: Український письменник, 1993.