Львівський сонет о дощу

Львів знову плаче… знову марить

Пустим дощем пологих стріх.

Вікно потіє. Ніч туманить.

Беру на душу тяжкий гріх —

 

Знов цигарки, знов моцна кава…

Холод дощів, осіння ніч.

З ними у мене єдна справа —

Розтоплюю віршами піч.

 

І туга йде, спливає димом,

А я за нею йду дощем…

«The hire» («Прокат») — стаття, надрукова в №2 журналу «Культ»

26 квітня цього року сповнюється десять років КУЛЬТовій стрічці “The hire” (“Прокат”) з Клайвом Овеном в головній ролі. Цю подію оминути своєю увагою ні в якому разі не можна, тому ми й вирішили нагадати нашим читачам про цю серію кіно-новел.

Кожна короткометражка тривалістю в десять (плюс-мінус півлаптя) хвилин включає в себе цілий світ окремого режисера, все його бачення сучасного кіномистецтва. Кожну свою роботу окремий режисер будував на основних своїх канонах — всі засоби в побудові сюжетної лінії, промальовки дійових осіб, деталей або використанні спецефектів тощо (ледь не до спідньої білизни акторів) автор використовує самі ті, які є притаманними його роботам в повному метрі. Можна сказати, що завданням режисерів було втиснути в десять хвилин всі свої попередні фільми. На мою думку (і не тільки мою — скільки фанатів цієї стрічки по всьому світові!), їм це досить добре вдалося!

Як всі ми добре памятаємо, “Прокат” складається з восьми “канонічних” короткометражок від таких режисерів, як Гай Річі, Джон Франкенхаймер, Анґ Лі тощо, які побачили світ у 2001-2002 роках, та однієї “неканонічної” стрічки, випущеної 2003 року, — “Хто вбив ідею?” Германна Васке. В даній статті мова піде лише про перші вісім стрічок, позаяк вони є самим мистецьким обличчям консерну “BMW”, на замовлення якого було знято “Прокат”, а остання — девята — це вже більш комерційний, а не мистецький хід. Ми ж хочемо звернути увагу наших читачів саме на художній аспект цього фільму-реклами.

Перш за все, комерційна складова даного проекту не є настільки помітною, хіба що оригінали стрічок розміщено на офіційному сайті BMW і єдиною та найголовнішою дієвою особою є Водій BMW у виконанні Клайва Овена. Використано було в даній серії короткометражок такі автомобілі, як BMW 740iL (E38), BMW M5 (E39), BMW 3 series (E46), BMW Z3, BMW X5 (E53) та BMW Z4, що, зважаючи на кількість розбитих автомобілів у кадрі, наштовхує на мізкування стосовно бюджету кінострічки. Адже подекуди в одній аварії варто було задіяти не одну розбиту машину, аби кадр вийшов вдалим.

Але ми не про те. Гроші хай рахують спеціалісти, ми ж переходимо безпосередньо ближче до тіла, а тобто — до самого відео. Наявність таких видатних акторів та музикантів, що зіграли самі себе, як названий вище Клайв Овен, Гарі Олдмен, Міккі Рурк, Мадонна, Джеймс Браун та Мерілін Менсон поруч з видатними світовими режисерами породило феноменальний фонтануючий яскравістю образів та подання сюжету фейєрверк якісного європейсько-азійського кіно. Участь в проекті китайських режисерів привнесло східну філософію в брутальність американського світосприйняття (для мене якісний продукт американського та європейського кіно є все одно європейським, позаяк голлівудське кіно від мистецтва має стільки ж, скільки бульварна газета від журналістики). Сам “Прокат” як цілісну стрічку можна назвати мостом двох культур, їх перекрещенням, в результаті чого народжується нове бачення життя. Про це можна розказувати довго, але краще один раз побачити, аніж сто разів почути.

Варто звернути увагу ще на один аспект стрічки — комедійність певних режисерів, подекуди віднайдення смішного там, де його нема, і привнесення в реальність міфічного й потойбічного (в даному випадку чого лише коштує Скоттівський “Перемогти диявола”, де реальні особи поруч з вигаданими вводяться в містичне співжиття та співробітництво з дияволом?!). І знову ж, поруч з комічними “Перемогти диявола” або “Зірка” постають стрічки-драми на кшталт “Порохова бочка” або “Годинниковий механізм”, які змушують нас задуматись над існуванням інших, менш таланніших народів. До того ж останні дві названі мною стрічки є досить актуальними в плані виствітлення останніх подій на Близькому Сході, в так званих країнах, що розвиваються. Подекуди здається, що режисери заглядали не стільки в історію, скільки в майбутнє, не стільки додумували, скільки передрікали…

Ніколи не захоплювався рекламою, але даний проект язик навіть не повертається назвати рекламним. Це швидше певне капіталовкладення в мистецтво. Не дарма ж режисери початківці перші свої роботи подекуди роблять на основі або в певному сплетінні з даними кіно-новелами (тут варто згадати картину британської режисерки С’юзан Якобсон “Сота доля секунди”, представлену на Манхеттенському фестивалі короткометражного кіно 2007 року, яка повторює основну сюжетну лінію “Порохової бочки” і основний авторський посил, хіба що мінімалізуючи масштаб самої показаної трагедії, зводячи її з трагічної долі цілого народу до особистісної). Можна сказати, “Прокат” став певним пштовхом до нового віяння в кіномистецтві. Але відразу маю сам собі й заперечити: так як в сучасному суспільстві кіно стає не стільки мистецтвом, скільки засобом для заробляння грошей, і філософія та краса тут стоять навіть не на другому місці, це віяння радше лишається в наших бажаннях, аніж у втіленні…

Будемо сподіватись, все ж таки, що незабаром Даррен Аронофскі або Ларс фон Трієр скооперуються з Анґом Лі або Вонґ Кар Вайєм і ми побачимо красиве європейське кіно з присмаком азійських філософії та естетизму. Поки що ж насолоджуватимемось мистецьким поєднанням цих двох стихій в “Прокаті” й відсвяткуємо таким чином його десятиліття.

Приємного всім перегляду.

Раджу переглядати під каву з корицею та коняком, а до стрічки “Стеження” — запросіть свою другу половинку й притисніть її міцніше до грудей. Це найромантичніша і найкрасивіша в цьому плані стрічка, яку я бачив…

 

З повагою,

ваш Ілько Біленко-Шумахєр.

Мої поезії, зачитані на «Тарасовій Ночі» 09.03.11

Шевченко (переклад поезії Євгена Маланюка)

Не поэт — ведь этого так мало,
Не трибун — ведь это рупор мас,
Менее всего — «Кобзарь Тарас»
Он, кем загорелось, заиграло.


Он скорее бунт идущих рас,
Он огонь, что разгоняет ночи,
Крови взрыв, который, что есть мочи,
Мстит за все обиды и за нас.


Дикий взгляд прозревшего раба,
Гонта, сыновей который режет, —
В утреннем сиянии — поля
Поднимаются с колен под скрежет.

А потом лишь ласка, мать, улыбки
Ну и сад вишнёвый у избы.

 

Iron moon

Iron Moon
ніч вкриває своєю гранітністю ватне небо
темрява оповиває своїм цементом мармур міста
глиняні люди стуляють свої воскові повіки
освітлюється Залізний місяць

Iron Moon

щебень дощу періщить по мармеладу щік
дерев`яний вітер розкидає спертим повітрям конфетті вчорашніх газет
поодинокі перехожі ховаються під скло парасоль
все вище здіймає свій прапор Залізний Місяць

Iron Moon

гранітне небо побито краплями зірок
плювок за плювком вони заполонюють його територію
наступаючи на розпечений Залізний Місяць
й коли вони нарешті захоплюють його у свій полон
Всесвіт освітлюється новим сяйвом
сяйвом Великого Золотого Сонця

Great Golden Sun vs Iron Moon

Great Golden Sun

Велике Золоте Сонце знову приходить до влади
аби в кінцевому результаті знову втратити її
на користь Залізного Місяця

Iron Moon

і так триває Вічність.

  

* * *

не пишу задовгих листів

і не клацаю довгих emailів

якщо десь за вікном вітер прошелестів

значить я заглядаю в кімнату вам леді

 

якщо десь прогуділо авто

якщо раптом ізранку йде дощик

знайте милая пані про то

що цей дотик краплини мій дотик

 

якщо якось маленьке дитя

що на вулиці стрілось вам зиркне

значить погляд цей кинув вам я

і собака хай мною вам фиркне

 

якщо раптом в руках телефон

завібрує і зявиться смайлик

знайте мила що цей от рингтон

написав я для вас і на память

 

ваше фото вкладу у альбом

друге може приклею над ліжком

я пю каву й сиджу за столом

я курю і ледь дихаю важко.

 

Розмова в інтернеті

Що робити, що чинити, як діяти? —
Я забув як дихати, як мріяти!
НавкОло лиш слова і Образи,
А я шукаю твого тіла обриси…


Туман навколо від чужих думок і нежиті;
Блукаю, як комар у павука в мереживі.
Лиш доторкнутися до тебе марю я,
А замість того лиш світлину твою маю я.


З тобою розмовляю в напівтемряві,

Розмову помилки повнять системнії;
Так одиноко в серці шкребе кігтями
Мозоль думок, покритий шаром кіптяви.


Ти де, куди ти зникла, де сховалася?
Розмова наша раптом перервалася…
Мій хід думок спинився. Він завис…
На клавішу «Reset» я знов натис…

Словник давньоукраїнської міфології (Сергій Плачинда) — продовження

ДУША — за вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини. Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла Д.[уша] — по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю — лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна Д.[уша] провалюється в підземне царство (пройшовши 12 мученицьких сфер пекла) і стає слугою Чорнобога.

Волхви твердили, що є люди, котрі несуть у собі дві душі водночас — світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви).

За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі — це стосується душ діяльних (“невсипущих”), тих, які “рвуться на землю”, до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.

Відродженню і перевтіленню Д.[уші] волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Скажімо, душі мужніх воїнів і дужих ратаїв відроджуються в дубах та інших деревах. Тому волхви дозволяли використовувати на паливо лише сухе зілля та повалені Стрибогом (вітром) чи Перуном (блискавкою) дерева. Зате на будівництво житла волхви заохочували використовувати дуб. Хата, збудована з дубової деревини, на думку волхвів, містить у своїх стінах душі колишніх воїнів та орачів. Тож у такій хаті, твердили волхви, і виростатимуть добрі воїни та працьовиті орії.

Всі ті світлі душі померлих, що містилися в будівлі, підпорядковувалися ДОМОВИКУ.

Відроджуватися і перевтілюватися Д.[уша] могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, девять і дванадцять разів — у залежності від своєї “потужності”). Далі Д.[уша] “втомлювалася” і летіла до Вирію на вічне проживання.

Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитись дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).

З Д.[ушею] повязували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака — не жени його геть, а приведи додому і нагодуй — то Д.[уша] твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе… Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку — мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то Д.[уша] померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.

Роздати милостиню чи робити якесь добро — то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо.

У вченні волхвів про Д.[ушу] відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.

Вчення волхвів про Д.[ушу] було втрачене після 988 року.

Плачинда С.П. Словник давньо-української міфології. — К.: Український письменник, 1993.

Словник давньоукраїнської міфології (Сергій Плачинда) — продовження

ДОМОВИК (ДОМОВИЙ, ХАЗЯЇН, ДЕДО, ДІДУСЬ) — “хатнє” божество, що, за повірям, опікується життям усієї родини, яка мешкає купно, під одним дахом. За уявленнями давніх українців, мешкав, як правило, на горищі (на лежаку). Зображувався (уявлявся) обовязково оброслим густою шерстю. Голий Д.[омовик] — уособлення нещастя, злигоднів, утрат, хвороб тощо.

Звідси звичай садовити молодих на вивернутого кожуха, що значило “одягти” (задобрити) Д.[омовика], не впустити в оселю молодого подружжя злиднів — голого Д.[омовика] і т. ін.

У більшості давньоукраїнських племен Д.[омовик] був опікуном родинного вогнища, поставав у вигляді вогню, що називався Дідом-домовим. Тому при переході на нове житло господиня-українка топила востаннє піч, після чого вигрібала увесь жар у чистий горщик, примовляючи: “Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло”. У новій оселі жар висипався у піч.

За міфологічними уявленнями наддніпрянських українців, у Д.[омовика] перетворювався шанований член родини, який помирав.

Згідно з повірям, Д.[омовик] творив не лише добро, а міг покарати (наслати хвороби, невдачі, злигодні) тих, які нешанобливо ставились до своїх покійних родичів (не дбали про їхні могили, не поминали їх тощо), скупилися пригостити подорожнього, помогти родичеві, сусіду, погорільцеві і т. ін.

Після скасування язичництва 988 р. цеерква зробила Д.[омовика] образом негативним. (За О. Афанасьєвим).

ДУБ — дерево-тотем (дерево Перуна). Найбільшим у діброві дубам давні українці приносили жертви (здебільшого — різні страви). Зрубати Д.[уб] можна було лише за дозволом волхвів. (За П. Трощиним).

 

Плачинда С.П. Словник давньо-української міфології. — К.: Український письменник, 1993.