Сповідь поета

Так, я не збираю зали;

Так, не пишу я од чужих;

Мене не люблять всі ті дами,

Які обожнюють музик.

 

Я не відомий, не товарний,

Ні гривні не заплатять – хай!!!

Але поезія, як драма,

Лише єдина – то мій рай!

 

Пишу я серцем і душею,

Не брешу – тут я чистий лист!

Не буде слава хай моєю –

Та надбанням хай буде вірш!

 

Не завжди складно я говорю;

Не завжди я такий, яким

Мені потрібно бути. В гною

Поляжу так, як й всі, гнилим.

 

Ні алкоголь, ні голі дупи

Не скажуть правду – вір не вір!

Але брехні скидаю пути,

В поезії рождаєсь звір!

 

Кричіть, і матюкайте – дарма!

Все буде так, як я сказав:

В народу є єдина карма,

Поезія – давно не та!

 

Але повстане труп зі смраду,

Але загра оркестру мідь –

І вклониться хтось хулігану,

А хтось поклон пошле й мені.

 

Ще надрукують, зачитають,

Ще закричать – куди пішов?!

Напевно, ще любов познають…

Напевно… рано відійшов!

 

Але наруга над собою

Для мене буде – в моду всім

Писати всі ті купи гною,

Які сьогодні є – вірші!

 

Всім модно стало – матюками,

Цікаво стало – хто і з ким.

А я про те, чуже, цікаве

Мені самому – життя плин.

 

І про любов, і про ненависть,

Але словами не на «-ять».

Куди ви, друзі мої, впали,

Коли не вмієте пізнать

 

Любові щирої, без сексу,

І без стогнання в напівсні;

У п’яних оргіях поету

Нема натхнення для душі.

 

Вона ж пропита, честь забута,

Жінки – лиш голі шмати м’яс,

Кому тепер цікаві Крути?

Нові захоплення у нас…

 

Так, проклинайте, ненавидьте!

Так, прошу вас – ви не любіть

Мене; навколішках покиньте,

Ідіть і баб чужих їбіть!

 

Бо ж, це – кохання, це – мистецтво:

Ви пеніс їм, вам – браво, біс!

А я піду додому, певно,

І в стіл писатиму свій лист…

 

30.07.2011

Янголів не існує… (Нова редакція)

Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Чому? Де вони? Чому вони померли? Хто ж над нами крилами своїми шарудить?

Янголи! Хто сказав, що їх немає? Янголи! Відгукніться!..

 

Мовчок…

 

Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Це ми, грубі люди, вбили їх своєю брутальністю і злобою! Це ми, підступні люди, втопили їх у ріках їхньої власної крові! Це ми, лихі люди, позбавили їх янгольської цноти! Ми наругались над цими сонячно-світлими істотами, які несли нам щирість, доброту, любов…

Ні, не вірю!!! Ні, цього не може бути!!!

Янголи! Хто сказав, що їх немає? Янголи! Відгукніться!..

 

Мовчок…

 

Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Ми вбили янголів! Наші руки по лікті в їхній крові! Наші чорні душі сповнені темрявою злоби! Ми черстві та байдужі! Ми – злі! Ми підняли руку на найсвятіших створінь Всесвіту й знищили їхню расу!..

 

Але чиї це крила шарудять над нами, якщо янголів не існує?

Хто ширяє в небі, над нашими головами, якщо янголів більше не існує?

Якщо ми вбили янголів, то чиї це голоси линуть згори?

 

Це крила демонів шарудять над нами!

Це в небесах, над нашими головами ширяють демони, яких ми породили!

Це линуть згори голоси демонів – повсталі трупи вбитих нами янголів!..

27.04.09

«Чорний лебідь»: сага про злам свідомості

10 березня цього року на великі екрани України вийшла найновіша робота режисера Даррена Аронофскі «Чорний лебідь». Відомий глядачеві за такими роботами, як «Пі», «Реквієм за мрією», «Фонтан» та «Рестлер», Аронофскі й далі, не зраджуючи собі, продовжує копирсатися в людському мозкові, розбираючи фобії, страхи, прагнення та переживання особи. Об’єктом режисерських досліджень в даній стрічці стала молода балерина Ніна (у виконанні Наталі Портман), що стоїть на відстані простягнутої руки від величезного стрибка у своїй професійній кар’єрі. Для Наталі Портман робота з Аронофскі напередодні її 31 дня народження, яке вона святкуватиме 9 червня, увінчалась світовим тріумфом – Наталі отримала свого першого «Оскара».

Сам фільм інтригує глядача з самого початку. З перших же кадрів ми спостерігаємо, як Ніна танцює арію Білого Лебедя. Навмисно показуються лише ноги, граційність виконання, щоб глядач усвідомив, яка це пекельна праця і як це насправді важко. І в той момент, коли ловиш себе на думці, що обличчя балерини не показують, бо танцює дублер, — камера, невідривно від танцю, відкриває нам всю Наталі Портман. І тут ти вперше вибухаєш внутрішніми оваціями (зверніть увагу – це лише перша хвилина фільму!)

До речі, операторська робота заслуговує на окрему увагу. В даній стрічці більше, ніж в інших, режисер вдався до маніпуляцій з камерою в тому плані, аби знімати великий відтинок події невідривно, без дублів і в той самий час з різних ракурсів. Тож дуже часто в сценах танцю, репетицій абощо можна спостерігати окремий танець-в-унісон камери з балеринами. Даним прийомом останнім часом дуже захопились світові майстри фільмування (Ларс фон Трієр в «Антихристі», Лоренс Данмор в «Розпусникові» тощо). Оператор хоче наблизити нас таким чином до того, що відбувається по ту сторону екрану, ввести в танець, дати відчути його ритм.

І безпосередньо про саму сюжетну лінію. Кожен глядач сприйме її по-своєму, складаючи в певні окремі образи власні фобії або проблеми. Як на мене, цей фільм не є хворобливим пошуком Аронофскі якогось антиподу Ренді «Барану» у виконанні Міккі Рурка в «Рестлері» (як багато хто з кінокритиків стверджує), він не є намаганням залякати глядача новими втіленнями Сатани абощо. Режисер просто намагався показати процес дорослішання дівчинки, яка постає перед вибором – лишатися все подальше життя маленькою маминою донечкою і грати (хай і неперевершено) другі ролі, або відірватись від маминої цицьки, стати нарешті дорослою і впевненою в собі жінкою, прима-балериною, якій саме життя нашіптує: «Вже час». І саме це накладання різноманітних психологічних аспектів одне на одного породжують великі душевні переживання Ніни: потяг з дитинства до нанесення собі травм (що пізніше трансформується у відривання шматків шкіри, зростання пальців та містичні марення про чорні крила), побоювання конфронтацій з матір’ю, прагнення до перфекціонізму, небажання іти по головам, і в той самий час, доля сама штовхає на конфлікт з матір’ю та ігнорування тяжкої долі попередниці (що виливається в маніакальні переживання від викрадення речей до вбивства), депресія на тлі цих подій, потяг до сексуальних експериментів, до відкидання всіх табу, до виходу за рамки. В кінцевому результаті вся ця суміш емоцій і переживань призводять до божевілля та самогубства головної героїні.

Режисер показує саме цю боротьбу «Чорної» та «Білої» Ніни через призму гри нею Чорного та Білого Лебедя. Ці ролі і є самою Ніною. Білий Лебідь – це незаймана закомплексована Ніна, чемна і порядна, правильна, граційна й витончена.  Чорний Лебідь – це та Ніна, якою вона мусить стати, аби отримати омріяну роль. І якою вона стати прагне, але низка проблем особистого життя і насадженого в дитинстві світосприйняття не дають їй цього зробити.

Аронофскі вже не робить висновків з події, він нам тільки транслює її. Сам же глядач мусить вирішити для себе подальшу долю Ніни – чи вона таки зламається і лишиться тільки «Білою» Ніною, чи повністю переступить через всі перепони і трансформується, хай і в «Чорну», але дорослу Ніну (це не обов’язково мусить бути однотонно чорна жінка), чи взагалі лишиться вона в живих… До речі, при таких роздумах Аронофскі лишає нас не вперше – можна сказати, що в кожному зі своїх фільмів режисер все ж таки ставить три крапки, аби глядач сам для себе поставив власну крапку у сюжеті…

І знову ж – через власну інфантильність та перфекціонізм Ніна навіть не усвідомлює, що можна поєднати в собі одночасно обидва прояви однієї сутності і стати просто Королевою Лебедів…

Журнал «Культ», №3, www.kultmagazine.org

Янголів не існує…

 Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Чому? Де вони? Чому вони померли? Хто ж над нами крилами своїми шарудить?

Янголи! Хто сказав, що їх немає? Янголи! Відгукніться!..

Мовчок…

Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Це ми, грубі люди, вбили їх своєю брутальністю і злобою! Це ми, підступні люди, втопили їх у ріках власної крові! Це ми, лихі люди, позбавили їх янгольської цноти! Ми наругались над цими сонячно-світлими істотами, що несли нам щирість, доброту, любов…

Янголів не існує!!!

Янголів більше не існує!!!

Ми вбили янголів! Наші руки по лікті в їхній крові! Наші душі чорні від темряви злоби! Ми черстві та байдужі! Ми – злі! Ми підняли руку на найсвятіших створінь Всесвіту й знищили їхню расу!..

Але чиї це крила шарудять над нами, якщо янголів не існує?

Хто ширяє в небі, над нашими головами, якщо янголів більше не існує?

Якщо ми вбили янголів, то чиї це голоси линуть згори?

Це крила демонів шарудять над нами!

Це в небесах, над нашими головами ширяють демони, яких ми породили!

Це линуть згори голоси демонів – вбитих нами янголів!.. 

27.04.09