Бути містером Мак-Кінлі…

Бути містером Мак-Кінлі. Що це означає? Бути містером Мак-Кінлі – мати можливості й не користатись ними. Бути містером Мак-Кінлі – бачити перед собою останню сходинку до мети й не зробити того останнього кроку…

Я маю синдром містера Мак-Кінлі. Я знаю багатьох людей, хто має синдром містера Мак-Кінлі… Але я не знаю людей, хто б знав, хто такий містер Мак-Кінлі… В цьому полягає сутність нашого суспільства – ми пам’ятаємо дебільні радянські фільми на кшталт «Іронії долі…» або «Москва сльозам не вірить», але фільм (нехай і пропахлий нафталіном та радянською пропагандою проти Заходу) «Втеча містера Мак-Кінлі» не бачив ніхто. Тому що його не крутять по телебаченню, його не продають в записах на DVD абощо. Я випадково натрапив на цей фільм у збірці фільмів Висоцького на піратському DVD одиничного розливу. Підозрюю, що це була ледь не єдина версія такої підбірки – від ще не оприлюдненого на той час «Висоцький. Спасибі, що живий» до якогось фільму Маріни Владі (???).

А в цій історії сіль полягає в тому, що фільм є досить повчальним. Це кінострічка про людину, яка через якісь власні страхи, фобії, комплекси не здобула в тому житті нічого. І хотів би, і хоче, і можливість має змінити своє життя – але переступити через власні психологічні бар’єри не може. Вкажіть мені перстом на людину, яка не схожа на подібний опис?

Так, я не є сорокарічним невдахою, яким є містер Мак-Кінлі. Але на днях мені сповнилося двадцять п’ять, в моєму віці люди або є на піках своєї кар’єри, подекуди її закінчують – а я ще навіть не розпочав. І це гризе мене з середини. Менш успішні від мене люди – це БВМЖ. А я такого майбутнього собі не хочу. Люди б’ються, люди щось роблять… Мене чомусь ця боротьба не цікавить. Містера Мак-Кінлі також не притягувала до себе подібна боротьба. Але чим закінчив він?.. Мені такого кінця все ж таки не хочеться…

Моя матуся вже ледь не вимагає від мене онуків. А я досі не зміг знайти гідної дружини. Мої друзі вимагають від мене автографів на першодруках, а я досі не видав жодної книги… Всі знають, що я дуже хороший сім’янин і талановитий письменник, але мої стосунки з жінками закінчуються на етапі сексу без зобов’язань, а творча діяльність – на черговому романі в шафу. Я не вмію тримати жінок, я не пишу матюками про секс та алкоголь. І тому не потрібен надовго ані жінкам, ані видавцям… І тому хочу втекти… Але де наші сальваторії? Де можливість цієї втечі? Чому я і подібні мені маємо шукати вихід в такий чин? Ледь не до самогубства, алкоголю, наркотиків абощо?

Люди, задумайтесь про людину, яка сидить поруч з вами в автобусі, трамваї… Сприйміть людину, яка випадково опинилась поруч з вами на десять хвилин, як людину, а не звичайний шмат біомаси, який просмердить поруч тих десять хвилин!!!

Любіть одне одного!.. І не будьте містерами Мак-Кінлі!!!

Завжди ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*