Блюз про перехрестя

(Переклад пісні Роберта Джонсона Cross Road Blues”)

Я прийшов на перехрестя,

Впав на свої коліна.

Я прийшов на перехрестя,

Впав на свої коліна.

Звернувся до Бога наді мною: «Коли Твоя ласка,

Врятуй мене, бідаху, від загину!»

 

Я стояв на перехресті,

Намагався знайти шлях.

[Я стояв на перехресті,]*

Я намагався знайти шлях.

Здавалось, що ніхто не помічає мене, кохана,

Ніби мене трафляв шляк.

 

Я стояв на перехресті, кохана,

А сонце все котилось вниз.

Я стояв на перехресті, кохана,

А сонце все котилось вниз.

Тепер я вірю в свою душу – подивись,

Це ж я зараз падаю вниз!

 

Тож тікай, тож тікай!

Другу моєму про все сповідай!

Тож тікай, тож тікай!

Другу моєму про все сповідай!

Що сьогодні я граю блюз про перехрестя, Боже;

Кохана, я потрапляю не в рай!

 

І я прийшов на перехрестя, мамо,

Я роззирнувся направо й наліво.

Я прийшов на перехрестя, кохана,

Я роззирнувся направо й наліво.

Боже, я не маю коханої в житті!

Що ж, мила, це моя провина!

* — Рядок відтворено за аналогією, оскільки Роберт Джонсон при співі в цьому місці просто мугикав.

Блюз про мертвих креветок

(Переклад пісні Роберта Джонсона “Dead Shrimp Blues”)

Я прокинувся цього ранку,

А всі мої креветки вже померли й відійшли.

Я прокинувся цього ранку,

А всі мої креветки вже померли й відійшли.

Я думав про тебе, кохана,

Чому ти чуєш мої стогони й плачі?

 

В мене тут мертві креветки.

Хтось рибалить в моєму ставку.

В мене тут мертві креветки.

Хтось рибалить в моєму ставку.

Свою наживку я вже втратив, кохана,

Тому не можу зарадити цьому всьому.

 

Все, що я ловлю, кохана, ти поїдаєш вмить.

Місце, де я рибалю, ти знайшла й відкрила на весь світ.

Все, що я ловлю,

Ти поїдаєш вмить.

Місце, де я рибалю, кохана,

Ти знайшла й про це дізнався цілий світ.

 

В мене тут мертві креветки.

Хтось рибалить в моєму ставку.

В мене тут мертві креветки.

Хтось рибалить в моєму ставку.

Вони виловлюють мого лупатого окуня

Й танцюють на рибальському містку.

 

Тепер ти забираєш мої креветки, кохана,

Й ти знаєш, що засмучуєш мене.

Я не можу нічого зробити, поки не розв’яжу себе.

Ти забираєш мої креветки,

Знаючи, що засмучуєш мене.

Кохана, я не можу нічого зробити, поки не розв’яжу себе.

Лист «джазового» серійного маніяка Лісоруба до мешканців Н’ю-Орлеана. 13 березня 1919 року

Пекло, березень 13, 1919

Вельмишановні Смертні:

Вони мене не спіймали й ніколи не спіймають. Вони ніколи мене не бачили, позаяк я є більш невидимим, аніж ефір довкола вашої землі. Я не людська істота, я – дух та демон з найспекотнішого пекла. Я – той, кого ви, орлеанці, та ваша дурнувата поліція називаєте Лісорубом.

Поки я бачитиму результат, я приходитиму та вимагатиму нових жертв. Я єдиний знаю, хто ними буде. Я не полишу жодного доказу, окрім моєї кривавої сокири, забрудненої кров’ю та мозком того, кого я відішлю скласти мені компанію.

Якщо маєте бажання, то можете сказати поліції бути обережнішими й не дратувати мене. Звичайно ж я розсудливий дух. Я не робив злочинів таким чином, як про це говорить поліція зі своїх досліджень. Фактично, вони настільки тупі, що забавляють не тільки мене, але й Його Сатанічну Величність, Франца Йозефа та інших. Але скажіть їм остерігатися. Скажіть їм, нехай не намагаються викрити мене, бо тоді їм було б краще не народжуватися, аніж накликати на себе гнів Лісоруба! Я не думаю, що варто переживати, бо я відчуваю переконаність в тому, що поліція завжди шахраюватиме, як це робилося в минулому. Вони розумні та знають, як позбутися небезпеки.

Безперечно, ви, орлеанці, думаєте про мене, як про найжахливішого вбивцю, яким я й є, але я можу бути гіршим, якщо забажаю. Якби я захотів, я б приходив до вашого міста щоночі. Я б вирізав тисячі ваших найкращих містян, якби я був у ближчих стосунках з Ангелом Смерті.

Тепер, аби бути точнішим, о 12:15 (за земним часом) увечері наступного вівторка я збираюся пройтися Новим Орлеаном. В моєму нескінченному милосерді я хочу зробити вашим людям невелику пропозицію. От вона:

Я дуже люблю джаз, тож я присягаюся всіма дияволами підземелля, що пощаду заслужать ті люди, які будуть слухати джаз в будь-якому домі та будь-якого виконавця в той час, який я вже зазначив. Якщо всі будуть слухати джаз, що ж, це буде кращим для вас. Єдина певна річ – це якщо хтось з вас, люди, не робитиме джазу вночі у вівторок (якщо такі будуть), то такі дістануть сокиру.

Що ж, так як мені вже холодно й я прагну тепла рідного Тартару, зараз я маю покинути ваш земний дім, тож я закінчую свого листа. Сподіваюсь, що ви опублікуєте його, що було б на краще для вас. Таким чином, я був, є та буду найгіршим духом, який коли-небудь існував чи то в реальності, чи у фантазії.

Лісоруб.

 

Перелад здійснено Ільком Біленко-Шумахером за оригіналом, поданим в  Katz, Hélèna Cold Cases: Famous Unsolved Mysteries, Crimes, and Disappearances in America. — С. 60. — Santa Barbara, California : ABC-CLIO, LLC, 2010. ISBN 9780313376924.