R.I.P. Андрієві Паніну (гокку)

Злодіяння на екрані, всюди ненависть і злість –
Все з душі, так само ранить кожна роль і кожен гість…
Спочивай у мирі, брате, ти завжди зійдеш дощем…

23.03.13

P.S. Відразу мушу зазначити кілька позицій: 
1. Дана поезія досі не лишилась в моєму мозкові досконалою. Вимучував її довго і кількома мовами. Так й не вдалося висловити свої почуття.
2. Поезію присвячено Андрієві Паніну.
3. Не вірю в аж такі «фатальні обставини» смерті. Такі люди просто так не помирають (тим паче так).
4. І все таки, суворо не карайте поезію. Я заклав в неї деякі важчі, неповерхневі речі…

[Коханому] батькові, який прекрасно знає…

Вбиваєш!.. Потроху ти мене вбиваєш!..

Ти віриш в це! І вір надалі!

Ти знаєш!.. Мене ти як облупленого знаєш!..

Ти віриш в це! І вір надалі!

Змагаєш!.. Ти вже мене перемагаєш!..

Ти віриш в це! І вір надалі!

Ти маєш!.. Мене в своїй долоні маєш!..

Ти віриш в це! І вір надалі!

 

Буває!.. Повір мені, таке буває!..

Ти так гориш, що серце вже іде не так!

Трафляє!.. Подекуди мене так шляк трафляє!…

Та час прийшов – все повертає

ся

НАВЗНАК!..

23.03.13

Печальній дівчині — подрузі

В твоїх навушниках грає музика про смерть,

В твоїй душі весь час панує смуток.

Не віднайшла ти досі власну твердь

Й оману навіть бачиш за здобуток.

 

Не забувай – цей світ не є твій сон.

Не забувай – це кольорова маса.

Не забувай, що даний сірий тон

Цим кольорам ти додаєш сама,

Тоді, коли сидиш сумна…

 

Ти не сприймай все близько так до серця,

Не слухай власних хижих голосів –

Настане час і все лихе минеться,

І тільки сонячні до тебе прийдуть дні!

 

Не ти сама живеш в безкрайніх муках,

Комусь це здасться раєм, може буть.

Ти пам’ятай, що у своїх розлуках

Ти здобуваєш. А чужі думки,

Сама то знаєш, завжди навспаки.

 

І буде все – не вір, а воно буде!

Ти не чекай – воно прийде саме!

Ніхто тебе так просто не здобуде,

Адже не кожен вартий є тебе!

23.03.13

Я і [моє друге] Я

Ти прокидаєшся – я бачу це здаля!

Мені цікаво, хоч боюся цього я…

Ти відкриваєш не відкриті ще резерви,

Ти начиняєш мене силою – чи зла?

 

Я бачив це колись (пройшов той час).

Тоді це був мій віковічний час блаженства.

Я міг тоді вершити верховенства,

Але чи зараз спільні цілі в нас?

 

Як не бажаю я повторень бід,

Як не бажаю я чужих депресій.

Я знаю – ти підеш, а я – у пресі.

Мені ж завжди відповідати слід…

 

Домовмось, друже (чи ти друг мені?),

Що ми не будемо чинити неподобно!

Нехай ти і вважаєш – це не модно,

Але давай! Або собі іди…

 

Лишився сам. Але чи я, чи він?..

На це питання я не мав ніколи точних

Одвітів. Моє життя є тлін,

А він

 

Завжди здійсняв неправильні пророцтва…

Моїй Музі (хай як це банально, але я закохався в прекрасну дівчину)…

В цю ліричну ніч сплутаних почуттів,
загублених слів,
незнаних мотивів
хочеться прошепотіти на цілий всесвіт:
я вас кохаю!
Ви бачили, яким різним я буваю,
ви знаєте, що можете завтра не впізнати мене на вулиці.
Ви чудово знаєте, що я сам про це знаю.
Навіщо слова зайві – їх й так багато?!
Навіщо інші, чужі люди – вони завжди заважають!?
Я вас люблю, ви прекрасна – хіба цього замало,
аби всім в світі прошепотіти про те,
що я вас кохаю?
А далі мовчки любити вас,
а далі нікому нічого не говорити.
А далі ви навіть можете не відповісти мені ані слова –
і все лишилось на своїх місцях…
Все буде, як завжди…
І завжди буде так……

В цю ліричну ніч сплутаних почуттів,

загублених слів,

незнаних мотивів

хочеться прошепотіти на цілий всесвіт:

я вас кохаю!

 

Ви бачили, яким різним я буваю,

ви знаєте, що можете завтра не впізнати мене на вулиці.

Ви чудово знаєте, що я сам про це знаю.

 

Навіщо слова зайві – їх й так багато?!

Навіщо інші, чужі люди – вони завжди заважають!?

Я вас люблю, ви прекрасна – хіба цього замало,

аби всім в світі прошепотіти про те,

що я вас кохаю?

 

А далі мовчки любити вас,

а далі нікому нічого не говорити.

А далі ви навіть можете не відповісти мені ані слова –

і все лишилось на своїх місцях…

Все буде, як завжди…

І завжди буде так……