Сидимо в напіврозкладених підвалах…

сидимо в напіврозкладених підвалах
смердимо напірозвареними трупами
спонукаємось до напівжиття
і кайфуємо
з небуття

ми вважаємо себе багатіями
ми людьми 
виставляємось вперед грудьми
спльовуємо сємочки на тротуари
і втискаємось педалями в уми

ми втрачаємо розуміння реальності
телевізор не просто вже бог
це є альфа омега не чули ми
ми лиш знаємо
ета ну вот

тіпа 
всьо харашо
жизнь прєкрасная
але що залишається
вщерть
розбивається людство прекарснеє
об свої власні огріхи вже

а що лишиться 
що ми нащадкам
окрім майбахів передаємо
ми блюємо
стругаємо
пилимо
але ніц ми не робимо 
у майбутнє

і власно говорю це істинно
ми малюємо
фарби не видно
а малюють лише одиниці
а ще більше людей
не почують

ми читаємо 
й не розуміємо
ми пишемо не маючи ритму
але пофіг
якщо ми відомі
можна написати
і матом
хуйню
і не читатимуть
та любитимуть

істино ваш
нелюбимий
ніхто

18 квітня 2013 року.

ЗА ДВІ ТИСЯЧІ РОКІВ

ми люди втраченого покоління
за дві тисячі років про нас писатимуть в підручниках
вони вбили бога
вони затонули в атлантичному океані
їх викрали прибульці
їх не існувало

будь що писатимуть
аби не писати правду
що ми були мавпами
* * *
ми знищуємо пам’ятки мистецтва
викрадаємо їх для власних колекцій
і потім по п’яні спалюємо свої маєтки
з картинами мане
моне
далі
рембрандта
абощо

ми створюємо фекальне мистецтво
ми малюємо дупами на полотнах 
метеликів
ми малюємо пенісами на полотнах 
ялинки
ми влаштовуємо на полотнах оргії
й називаємо це мистецтвом

ми ліпимо скульптури виродків
ми звеличуємо в поезіях гопників
ми тягнемося до великого
могучого
слова
ХУЙ
* * *
за дві тисячі років будуть вважати
що наше покоління пі
за всю 
свою 
історію
найвеличніше на землі

09.04.13

Є одне питання…

Є одне питання – що ти чинитимеш,
Якщо дізнаєшся, що завтра помреш?
Зникає час зітхання, лишається робити щось –
І тут ти зупиняєшся. І що ти утнеш?

На це питання зажди відповідати важко,
Але приходить час, аби задуматись над тим,
Щоб взяти себе в руки, якби не було страшно,
І далі по життю вже правильним шляхом іти!

Хіба я не правий є? Ми проживаєм марно
Ледь не більшу частку свого лише життя,
А далі буде пустка (не вірю в чуда з неба),
А далі буде втрата, а далі – де є я?

І все зведеться знову до менших аж дрібничок – 
Проспав на півгодини, — а це роки тебе!
Походи по крамницям, загублені хвилини,
Якісь там серіали – приходить смерть! І все!

Коли ти жив насправді? Коли ти пам’ятаєш,
Як бавишся ти з дітьми, як любиш рідних ти?
Закриті уже ставні і ти вже не стрічаєш
Ніколи і нікого, тому що ти – в труні…

 

3 квітня 2013 року.