Він та Вона. Втрата

Бог змилостивився над Ними (хоч Вони й досі не сприймають Його існування в тому вигляді, в якому Йому хотілося б).

Бог звільнив Їх від Них (хоча Вони того, певно, не дуже вже й бажали).

Бог розкидав Їх по різних частинах Землі (хоча за іронією долі/Універсуму/Бога, вони живуть в одній країні. Він – мріями, Вона – тілом).

Вони не бачили одне одного більше року, Вони не чули одне одного більше двох років, хоча спілкувались востаннє півроку тому… Але спілкувались Вони вже різними мовами і бачились різними очима…

Безкінечність почала для Них існувати. Вони безкінечно втомились одне від одного. Вони безкінечно одне одного забули. І безтямно одне одного зненавиділи.

Вона зненавиділа Його за те, що Він перестав бути тим, старим, відомим Їй Ним.

Він зненавидів Її за те, що Вона перестала бути тою, старою, відомою Йому.

Раніше Вони були наївні та відкриті, сьогодні світ змінив Їх. Для Них самих в першу чергу…

Подекуди Вони замислюються – невже це кінець? Але, не даючи собі ствердної відповіді, тікають від неї. Бо знають, що вона правильна… Точніше, правдива… Вони не хочуть її чути, хоча давно її знають…

Хто знає, як далі поведеться Їх життя? Вони вже не вірять в свою обраність, в свою спільність…

Вони втратили шарм своїх не при сутностей…

Він більше не чує Її хвоєвих ванн, а Вона не чує його нікотинової кави…

Хоча ці речі лишились в Їх життях й надалі…

Його Янгол покинув Його ще тоді, коли Він покинув свого Янгола…

Її привид покинув Її тоді, коли Вона ще вірила в привидів…

Можливо, вони ще зустрінуться колись, але навряд чи Вони впізнають одне одного.

Навряд чи Вони знову сидітимуть на кухні до ранку і питимуть каву чи вино під наївні романтичні розмови…

Навряд чи в Них взагалі ще буде нагода пити каву чи вино одне з одним…

Але, з іншого боку, в своїх втратах одне одного Вони знову разом… Певно, це просто новий щабель Їх спільного життя, новий етап їх стосунків, нова сторінка Їх…

06.09.2013

Він. Той самий Він…

Він ніколи не вмів висловлювати своїх чистих, щиро чистих почуттів в обличчя. Він вміє сказати про свою ненависть в обличчя, про свою зневагу, про своє несприйняття чи, навіть, не боїться висловити людині в обличчя свою зверхність над нею. Але Він не вміє сказати в обличчя людині: “Я тебе поважаю…”, “Ти мені симпатична…”, “Я тебе люблю…”.

Ця проблема переслідувала Його роками…

Ця проблема зїдала Його роками…

Він освідчувався в коханні СМСками, email’ами, віршами (які ніхто не бачив,  крім Нього, і не чув), але ніколи в лице своєму коханню… Він страждав від того… Від того Він почав пити… Від того Він почав зрікатись себе…

Він думав: “Коли я пю — в мене нема проблем!..” Нема проблем з друзями, тому що Його щирість до них вони знають без слів, вони її знають за Його вчинками; нема проблем з дівчатами, тому що в жодну з них Він посеред пяного угару не закохається — а отже не буде шарітись, затинатись, переживати — Він зранку їх не памятатиме!… І так було…

І так було рік. І так було два. І так було б тисячі років, вічність…

Якби одного ранку в похмільному синдромі Він не побачив би дівчину поряд себе в ліжку і не закохався. Вони пробули разом не день, не два — півроку (Він сам вже не памятає — “плюс-мінус”, – як каже Він, – “пол-лаптя”). Після цього випадку Він задумався і… почав відмовлятись від жінок “по-п’яні”. Це була Його найбільша помилка… Тепер “жінка по-пяні” стала Його райським забороненим плодом… Він до неї линув, Він її прагнув, але ж це була заборона…. Само-заборона… С-А-М-О-ЗАБОРОНА!!!

“Хоча скільки тих самозаборон в мене існує…” – думав Він сам собі. Які з них Він тільки не порушував! (А їх справді було достобіса!!!). І з самого початку всього цього дійства в Його житті Він звертав увагу перш за все на Його власні самозаборони, які Він таки порушив. “Чому не можна порушити самозаборону і на жінку попяні?” – думав Він собі. І порушував. І не раз порушував — і не раз поплатився за це. Один з таких випадків, невідомо для Нього самого, став відомий навіть Його батькам, від яких Він намагався приховувати своє “нехороше” життя. Поза тим… Його звинувачували в тому, що Він батько чужої дитини. Він швидко довів, що при цій дитині Він ні до чого. Й по тому. Сам погано це памятає.

Але чим далі йшло з тими С-А-М-О-ЗАБОРОНЕНИМИ жінками по-пяні, тим більше Він розумів свою давнішню заборону їх. Він почав розуміти, наскільки це є низько, і наскільки вони є низькими. Вони є не достойними перебувати навіть просто поруч з Ним, не те, що в одному ліжку з Ним. “Та — була б дуже корисна в політиці, та — видатна актриса, про ту навіть згадувати не хочеться — НІХТО…”

Багато Він пройшов кроків, східців і драбин. Він і догори, і донизу, і паралельно до життя ішов. І йде, і йти буде. Сіль-то не в тому.

Пє Він – не пє; курить Він траву – не курить; колеться Він – не колеться — не відомо нікому і майже нікому не цікаво (не забувайте — в Нього є сімя, друзі; в Нього, може, скоро діти народяться — хто зна?). В чому ж сіль цієї-то новели-замітки? – от що цікавить читача!

Відповім: сіль цієї замітки полягає в тому, що Він згадує своє життя, яке Він вже прожив, аналізує його (йой, як багато тут про то не сказано!); дивиться на те життя, яким Він зараз живе, і, нарешті, (після всіх аналізів etc.) доходить висновку – “Я ЇЇ ПОБАЧУ І СКАЖУ ЇЙ: “Я ТЕБЕ КОХАЮ!” В ЛИЦЕ”, не зважаючи на її відповідь (яка буде негативною — Він-то знає) і наслідки (яких ціла купа могла б бути, але наслідків ніяких, насправді, не буде – Він завжди “друг”, “найкращий друг” etc. для тих, кого в когорту друзів Він записати ніяк не може…

І в тому Його проблема…

І це Його зїдає…).

 

15.02.11