Хайтарма. Незнищенне минуле

Хайтарма, кримські татари, Крим

«Минуле незнищенне; рано чи пізно все повторюється, і одним з повторень є намір знищити минуле…» —

Хорхе Луїс Борхес, «Натанієл Готорн».

Цього року світ побачив перший художній ігровий кримськотатарський фільм «Хайтарма» (Qaytarma), який викликав неоднозначні відгуки та навіть дипломатичну війну між українською та російською сторонами. А все лише через те, що фільм, заснований на реальних подіях, є надто викривальним та ілюстративним щодо однієї з найбільших трагедій кримськотатарського народу – примусового виселення з власних земель, яке увійшло в історію як Сюрґюн (від крим. Sürgün – вигнанець). Росіяни досі не хочуть визнавати своїх злочинів часів Радянського Союзу (до яких, до речі, входить й геноцид української нації – Голодомор), й будь-які згадки про тогочасні звірства сприймають як провокації, таким чином провокуючи хіба агресію в свою сторону.

Відступаючи від політичної складової, адже хочеться все ж таки говорити про мистецтво, маю сказати, що фільм просто феноменальний! Нашим режисерам варто було б повчитись в знімальної групи «Хайтарми», як треба робити справжнє й гарне кіно! Це стосується художніх фільмів як в плані побудови, так і в плані сенсового наповнення, сюжетних поворотів та розв’язок. Оформити реальну історію в такі напівсимволічні образи, оснастити такими художніми засобами – і це в першій кінострічці! Нашим кінематографістам, на жаль, досі таке вдається дуже рідко, якщо вдається взагалі…

Як на мене, одна з найвдаліших знахідок картини – це образ майора Кротова (Олексій Горбунов). Це один з головних героїв, який протягом фільму переживає перевтілення з крайньо негативного персонажа в героя-рятівника (насправді, це відбувається лише в очах глядачів, адже негативним персонажем як таким майор Кротов й не був – просто режисер дуже правильно підійшов до показу героя з різних кутів зору).

Щодо сюжету, то він майже ідентичний до справжніх подій, які мали місце в травні 1944 року. Радянський льотчик-винищувач, двічі Герой Радянського Союзу на прізвисько «Король тарану» Амет-Хан Султан (Ахтем Сейтаблаєв) під час короткострокової відпустки разом зі своїми бойовими товаришами приїжджає до себе додому в Алупку. Його візит співпадає в часі з початком операції з виселення кримських татар. Перипетії, показані в фільмі, майже стовідсотково відповідають спогадам та історичним фактам тих часів, в масових сценах брали участь тисячі кримських татар, багато з яких пам’ятають події, зображені в фільмі, з власного життя. Амет-Хан, будучи кримським татарином, сам ледь не гине під час депортації його батьків та сусідів, будучи порятованим лише зусиллями його «білих» друзів та завдяки своєму високому званню. В кінцевому результаті, трагедія цілого народу для окремо взятої родини закінчується, якщо можна так виловитися, геппі-ендом: батьків Амет-Хана не депортують, сам Амет-Хан повертається на службу й веде бої до кінця війни, після чого до самої трагічної загибелі 1 лютого 1971 року під час випробувань Ту-16ЛЛ він працює льотчиком-випробувачем.

Фільм сповнено культурних та релігійних елементів кримськотатарського народу, поетичною мовою подачі та символізмом, героїзмом місцевих мешканців за часів окупації, а також показом справжнього обличчя каральної машини НКВД. Певно, саме останнє й викликало таку хвилю обурення офіційної Москви.

Щодо окремих мистецьких здобутків фільму, то мушу відзначити, що мене вразили зйомки польотів – це далеко від банальних російських фільмів, штампованих на замовлення Кремля для прославляння «героїчного радянського народу». Адже в нашому фільмі видно, що актори дійсно сідають за справжні штурвали, літаки є дійсними бойовими машинами того часу, а не намальованими на комп’ютері іграшковими макетами, так само як й самі польоти відзнято досить майстерно і вони викликають в мене захват. Це далеко від дорогих стрічок Голлівуду, але на щабель вище від російського ширвжитку. Дуже вражають своєю красою натурні сцени природи – краса кримських гір та лісів просто перехоплюють подих, таке відчуття, ніби ти направду літаєш на пароплані чи літакові над всією цією красою. Фільм приємно дивує своєю красою, попри свій важкий сенсовий посил.

Єдине «але» (чи, радше, знак запитання) викликає плутанина зі соціологією наприкінці фільму, адже цифри виселених, загиблих та тих, хто вижив, не відповідають одна одній. Справа полягає, як я розумію, в тому, що цифри взято з різних джерел. Справа в тому, що офіційні дані радянської соціології разюче занижені в порівнянні зі справжніми реаліями, тоді як цифри кримськотатарські можуть бути дещо завищені. В фільмі ж вони стають поруч, через кому, і від того народжується нерозуміння, які ж цифри відповідають дійсності, а які є намаганням приховати правду?

Кому варто дивитись: людям, які вміють думати; особам, які люблять документальні фільми та кінобіографії, мелодрами або військові фільми; кримським татарам; росіянам, які досі не визнають своїх злочинів, чи то пак злочинів своїх батьків та дідів; українським кінематографістам; особам, які цікавляться в справжній історії Радянського Союзу. Фільм підійде для сімейного перегляду.

Кому не варто дивитись: комуністам; людиноненависникам; представникам російського посольства; шовіністам (вибачте за тавтологію).

Оцінка за 12-бальною шкалою: 11.

Ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

Оригінал — http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/10/blog-post_29.html.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*