Сталінград. Остання битва Бондарчука-молодшого

Постер до фільму

Близько тижня тому в світовий прокат вийшла стрічка Федора Бондарчука «Сталінград». Фільм зустрічали з великими почестями; відчуття було, що саме з його виходом Друга світова війна нарешті скінчилась. Всі медіа (як російські, так й українські) освітлювали прем’єрні покази стрічки в кінотеатрах Волгограду, Москви та Києва. В один голос повторювалась мантра: «Правдиве кіно про Сталінградську битву і про кохання на війні»…

Мені здається, що цей фільм має стати останньою краплею в морі бездарності Бондарчука-молодшого як режисера (та й актора теж). Якби він прожив хоч день із життя своїх героїв, він просто мусив би привселюдно вибачитись і застрелитись. Адже з кожним своїм фільмом Бондарчук сягає все нижче й нижче в естетичному і моральному плані. Я б зрозумів, якби це був фільм ідеологічного змісту на кшталт: «За родіну! За Сталіна!» Бо то Росія, а російський козир – фільми про «Вєлікую Отєчєствєнную». Але ж така ідеологія майже відсутня, а подекуди навіть є непрямо висміяна головними героями (серед яких як вже відомий за стрічками Федора Бондарчука Петро Фьодоров, так і нові для режисера обличчя Олексія Барабаша та Андрія Смолякова). В основу сюжету покладено не героїзм, не високі людські якості, а банальності на кшталт сексу і безґлуздості життя під час війни.

Ми одночасно спостерігаємо за двома історіями «кохання»: п’ятьох радянських солдатів до 19-річної дівчини та німецького офіцера до радянської красуні «легкої» поведінки. Обидві дівчини живуть під час окупації в своїх старих помешканнях й волею долі (тобто, режисера Бондарчука) опиняються по дві сторони барикад. Й обидві не можуть впливати ні на що, але намагаються пристосовуватись до реалій, в які їх поставлено. Якщо Катя (Марина Смольникова) ще намагається хоч якось допомогти солдатам – принести води, приготувати поїсти, просить навчити її стріляти,  — то дівчина з німецької сторони – Маша (Яніна Студіліна) – просто віддається без зайвих слів і заперечень німецькому офіцерові, за що, в решті, її й буде покарано. Але річ навіть не в моральності/аморальності дівчат, а саме в ставленні чоловіків до них. Пітер Канн (Томас Кречманн), зґвалтувавши Машу, заявляє їй, що він її кохає; радянські ж солдати ладні одне одному перегризти горлянку, аби переспати з Катею. Доходить до реальних сварок, бійок, дівчину навіть намагаються («від гріха подалі») вигнати з її будинку, лише щоб вона перестала «підривати боєздатність» солдат. І після всіх цих подій їй також доводиться почути слова: «Я тебе кохаю!» З додаванням: «Вже цілих два дні!»

Все! Більше у фільмі не відбувається нічого. Війна ніби давно закінчилась, просто в зруйнованому Сталінграді про це, певно, ще не знають. Що німці, що радянські солдати просто сидять в руїнах будинків й спостерігають за життям одне одного крізь приціли гвинтівок, інколи вбиваючи по кілька ворогів. Все!

Лишається незрозумілим, для чого фільм було знято, чому в нього саме така назва і, найголовніше, все ж таки – про що він! Адже того самого кохання, про яке говорить Бондарчук в своїх інтерв’ю, там нема. Так само, як й боротьби Добра зі Злом (ті самі інтерв’ю). Ми бачимо лише збочену сексуальність й безґлуздя від буття.

Також не зрозумілим лишається, як фільм могли номінувати на «Оскар». Адже жодної художньої цінності він в собі не несе. Акторська гра на межі пристойного, закадровий (ледь не написав «загробний») монотонний голос Федора Бондарчука викликає блювотний інстинкт – ані інтонації, ані емоції. Голос робота з першого «Термінатора» ніс в собі більший заряд людських почуттів.

Звідси висновки – не реалізувавши себе як актор (адже акторським успіхом не назвеш ані роль в «9 роті», ані роль в «Залюдненому острові») Бондарчук не реалізує себе й як режисер (з кожним фільмом, як я вже казав, він опускається все нижче) і тепер в нього два шляхи (які навряд чи від нього самого тепер залежать – вирішувати тим, хто зверху): повне забуття, або трон Сергія Міхалкова, який трохи почав хитатися під ним після останніх провальних фільмів. І, швидше за все, який варіант переможе, стане відомо одразу після церемонії вручення «Оскарів», на якому фільм має всі шанси стати найгіршим.

 

Не буду вводити граф «Кому дивитись» і «Кому не дивитись», тому що цей фільм не раджу дивитись нікому!

 

Оцінка за 12-бальною шкалою: 4.

 

Ваш Ілько Біленко-Шумахер.

 

Оригінал: http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/10/blog-post_22.html .

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*