Про «Останні дні на Марсі» та «Армію Франкенштейна», або Кінематограф імені Едварда Вуда-молодшого

Марс, космос, зомбі, смерть, вакуумФранкенштейн, Друга світова війна, армія, зомбі

«Армія Франкенштейна»

Жанр: Фантастичний бойовик жахів.

Режисер: Річард Рапгорст.

Світова прем’єра: 26 січня 2013 року.

Вікові обмеження: 17 років.

 

«Останні дні на Марсі»

Жанр: Фантастичний трилер.

Режисер: Рорі Робінсон.

Світова прем’єра: 20 травня 2013 року.

Вікові обмеження: 13 років.

 

Фільми, про які йтиметься в даній рецензії, здавалося б, не схожі одне на одного абсолютно: «Армія…» — фільм жахів про Другу світову війну, «Марс…» — фантастичний фільм про космос. Що може об’єднувати ці фільми? Відповідь проста – трешовість та безґлуздість, які будуються на зомбі-складовій. А також, аналогії з фільмами Едварда Вуда-молодшого. Одразу, хто не знає, Ед Вуд – засновник трешу в кінематографі й кінематографіст, якого визнали найгіршим режисером в історії світового фільммейкерства. Думаю, подальша розповідь дасть розуміння таких порівнянь.

Почнемо з «Армії Франкенштейна» (Frankensteins Army). Американський фільм про події кінця Другої світової війни, в якому ми спостерігаємо за пригодами групи радянських воїнів, закинутих глибоко на німецьку територію. Група шукає зниклих розвідників. Натомість знаходить випалене селище, гори спалених трупів й божевільного дідуся-фермера. Він обіцяє солдатам показати їх побратимів, натомість приводить тих до пекла – в надсекретну нацистську лабораторію доктора Франкенштейна. Далі за списком: надпотужні надлюди з надможливостями, яких створив онук давно відомого нам ще з літератури злого (?) генія. Але ці надлюди є швидше зомбі без мозку та емоцій, аніж люди. До того ж це не просто зомбі – вони оснащені різноманітними корисними для вбивства засобами: замість шкіри в них броня, замість рук (подекуди й ніг) у них пили, болгарки, серпи й молоти тощо. Це нова, керована лише доктором Франкенштейном, армія, за допомоги якої він хоче спинити війну й захопити цілий світ собі. Отакий невигадливий та невибагливий сюжет.

Звідки аналогії з Едом Вудом? Сюжетна аналогія: фільм «Наречена монстра» (Bride of The Monster, 1955 рік), в якому за сюжетом на болоті в закинутому будинкові живе схибнутий російський учений доктор Воронофф й за допомоги атомної енергетики намагається винайти надлюдину. Далі все за награною схемою і в результаті всі померли. Звичайно, що Ед Вуд не був новатором в царині таких сюжетів, але саме цей його фільм першим спадає на думку, при перегляді «Армії…».

Аналогія за спецефектами та якістю зйомки з тим самим фільмом Вуда. Здавалося б, розрив у часі та технологіях біля 60-ти років, а не змінилось нічого. З того сумно.

Окремо висловлюсь по ляпам фільму. Знято його у вигляді документального фільму (тобто, головний герой весь час за камерою, яку нібито тримає, й фільмує все, що відбувається довкола). Час – кінець Другої світової війни. Звідки тоді на фронті кольорова камера, яка взагалі була рідкістю в тогочасному СРСР? Величезний комуністичний пафос героїв фільму (звертання одне до одного тільки на товариш, звеличення імені Сталіна тощо) можна було б зрозуміти в радянському кіно, але аж ніяк не в сучасному американському. Тим паче, що деякі персонажі навіть не належать до «радянського народу». І поруч з цим гіперболізована звірячість радянських солдат також трохи від себе відштовхує. Адже, попри те, що звірства існували в ті часи з усіх боків, виглядає так, що кожен комуніст є обов’язково садистом. В кінцевому підсумку фільм хоча й дивиться на одному диханні й спокійно, але лишає за собою гіркий осад деградованого кінематографу. У Вуда, принаймні, таке кіно було новаторством, й сьогодні є визнаною класикою (хай і зі знаком мінус).

Другий заявлений фільм – «Останні дні на Марсі» (The Last Days on Mars) лишає по собі ще більший негативний осад. Від нього хоча б очікування більші були. Фільм знято ніби як на злободенну тему, яку останнім часом широко освітлюють в пресі – подорож людини на Марс. От ми цього року вийшли на один з останніх етапів відправлення першої експедиції, оголосивши імена майбутніх мешканців Марсу; запустили на днях потужний марсохід, який має дослідити наявність на Марсі метану. На тлі цих подій фільм про колонізацію Марсу виглядає вчасним і доречним. Але не з таким же сюжетом!

Ми спостерігаємо події недалекого майбутнього. Друга міжнародна експедиція на Марсі добігає свого кінця. Члени експедиції готуються за добу вирушити в подорож на Землю. Вони зібрали достатньо проб ґрунту та інших заборів задля експериментів, їм лишається лишень трохи зачекати. Аж тут, звідки тільки взялася, невідома бактерія на одній з проб починає заполонювати одного за одним члена екіпажу. Люди починають гинути, їх трупи висихають, а потім… постають з мертвих й починають вбивати своїх колишніх побратимів. В кінцевому результаті знову всі загинули! Точніше, перетворились на зомбі.

Сюжетна лінія не тішить, направду хотілось чогось ширшого і глибшого. Сама якість зйомок теж бажана була б на вищому рівні. Адже знімальна група навіть не навантажувала себе зайвою роботою над пошуками локацій. Вони приїхали у Великий каньйон й стали попід першою ж найвпізнаванішою скелею. Шарм Марсу зникає моментально, і ти вже не віриш про комічність подальших подій. Мушу віддати належне – зйомки з технікою (особливо польоти в небі над Марсом та в космосі) видалися на диво чудово! Але це єдине, що може потішити око в цьому фільмі. Акторська гра (попри присутність акторів не таких вже й невідомих та поганих) трохи не сягає бажаного рівня.

Аналогії з Едом Вудом: фільм «План 9 з далекого космосу» (Plan 9 from Outer Space, 1959 рік). Там за сюжетною лінією зомбі-вірус потрапляє на Землю. Приносять його сюди прибульці з метою знищення надто агресивних людей. Звичайно, ідею розгорнуто не так широко, як в «Марсові…», але вона знову вгадується. І знову – хтось є новатором і класиком, а хтось відійде в небуття за рік…

 

«Армія Франкенштейна»

Кому варто дивитись: любителям фільмів жахів, зомбі-фільмів, трешового кіно, нестандартного військового кіно.

Кому не варто дивитись: поціновувачам якісного кінематографа; глядачам, втомленим від зомбі та дешевого трешу; особам, які хворобливо сприймають тему Другої світової війни; дітям.

 

«Останні дні на Марсі»

Кому варто дивитись: любителям космічної фантастики та зомбі-фільмів.

Кому не варто дивитись: поціновувачам якісного кінематографа; вибагливим любителям космічної фантастики; тим, хто втомився від зомбі-фільмів; марсіанам J.

 

Дивіться тільки хороше кіно!

Ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

 

Оригінал — http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/11/blog-post_13.html.

Тор 2: Царство темряви. Боги їздять в метро та інші неадекватності…

Тор 2, скандинавія, фільм

Жанр: Фентезі-бойовик.

Режисер: Алан Тейлор.

Прем’єра в Україні: 1/7 листопада 2013 року.

Вікові обмеження: 12 років.

 

От і вийшла на великий екран довгоочікувана стрічка «Тор 2. Царство темряви» — продовження кіноепопеї скандинавського аса серед смертних людей. Що приніс він нам сьогодні зі своїм Мйолльніром? Які пригоди тепер чекають на білогривого героя? Відповідь на ці запитання – в кінотеатрі, я ж вирішив зупинитись трохи на інших аспектах…

Друга частина серії фільмів про пригоди скандинавського бога Тора виграшно виглядає на тлі першої (Thor, 2011 рік) за рахунок великої кількості й різноманітності спецефектів. Але чи завжди вони доречні – це вже питання друге. Так, для мене особисто є незрозумілим, звідки в світі мечів та молотів могли взятися вогнепальна автоматична зброя, лазери, космічні кораблі? І як можна протистояти цій зброї, маючи в арсеналі лише середньовічний набір? Режисеру це питання не приходило, певно, в голову, тому Тор знову всіх перемагає (вибачте, але хіба хтось сумнівався?) лише за допомоги свого міфічного молота. Ще одна перевага другої частини над першою – це гумор, яким фільм просто перенасичено. Від мовленнєвих жартів на кшталт «- Якщо ти мене зрадиш, я тебе вб’ю! – То коли розпочинаємо?» тощо, до комічних ситуацій типу молота Мйолльніра на вішаку в прихожій чи поїздки Тора в лондонському метро. Але досить часто жарти подібного штибу просто дратують, відволікаючи своєю чорнотою або недоречністю в ситуації. Мені здається, що творці фільму таким перенасиченням спецефектами та гумором просто вбивають цікавість до самого сюжету, або намагаються просто від нього спеціально відволікти. Адже до сюжетної лінії також існує багато претензій.

Мені ще від першої частини було дивно – чому фільм про Тора знімається за коміксами, далекими від оригіналу, а не за скандинавськими міфами? Адже самі по собі «Старша…» та «Молодша Едди» є досить самодостатніми й могли б стати основою не для однієї серії фільмів про супергероїв. Багато людей, які не знайомі зі справжньою міфологією скандинавських народів, можуть й справді сприйняти все ледь не за чисту монету – загибель асів Фріґґ та Одіна, сюжетні елементи фільму можуть бути сприйняті як міфологічні. Це сумно. І сам Тор виявляється зовсім інакшим, аніж ми звикли до нього з міфології. Тор являється нам такою самою людиною, як й ми, хіба наділений більшою силою та тривалістю життя. Він може закохатися в людину з Мідґарда, він може спокійно гуляти Землею, їздити в метро та ревнувати. Це трохи деідеалізує міфологічну складову та трохи нівелює її сприйняття. До того ж, лишається ще з першого фільму для мене незрозумілим, як у Вальгаллі можуть існувати афро-асґардці (вибачте, не афро-американець же його називати? Хіба що – чорношкірий ас), жінка-воїн, європейський середньовічний лицар? Звідки вони у патріархальному дохристиянському світі півночі Європи? Так само, звідки в цьому світі в другій частині з’являється монгол? Це тяга Голлівуду до мультикультурності, чи елементарне невігластво режисера та сценаристів? В будь-якому випадку, такі речі є неприпустимими!

В разі ж, якщо ми абстрагуємося від міфології і просто сядемо переглядати фентезійний фільм, то отримаємо задоволення від непоганої картинки й переплетіння реальності зі світом казки. В такому плані фільм достатньо непоганий. Тож, тут вже вирішувати кожному самому – що саме для вас є пріоритетним.

Насправді, фільм описувати важко, адже в ньому відбувається багато нісенітниць і нікчемних епізодів, які в повноті своїй витворюють негідну картинку. Вважаю, що кожен має ставити власну оцінку за власними критеріями після перегляду. Я ж просто висловлюю свою…

 

Кому варто дивитись: любителям фентезі та фантастичних фільмів; поціновувачам коміксів та фільмів, знятих за коміксами; любителям легких кінокартин.

Кому не варто дивитись: глядачам з вищим за середній смаком на кіно; прибічникам оригінальної скандинавської міфології; глядачам, яким не подобаються «Месники» та перший фільм «Тор».

Оцінка за 12-бальною шкалою: 7.

 

P.S. Для читачів, які не дуже ознайомлені зі скандинавською тематикою, маю розтлумачити кілька специфічних термінів:

Ас – Бог. Їм на противагу в скандинавській міфології також існують вани. Останні первинно були богами плодючості, аси відповідали за всі інші напрямки людського життя.

Мьйолльнір – Молот Тора, який може кидати блискавки (етимологія походження назви приблизно на це й вказує).

«Старша Едда» — Звід героїчних та міфологічних пісень скандинавів, найдавніші рукописи яких датуються ХІІІ століттям, хоча дати їх початкового написання лишаються невідомими й переважно сягають дохристиянських часів. В піснях описуються події, пов’язані з творенням світу, героїчними походами (Зіґфрід, до прикладу), приходом християнства на північні простори Європи тощо.

«Молодша Едда» — Книга ісландського поета та історика ХІІІ століття Сноррі Стурлусона, в якій він сучасною собі мовою і коротким прозовим переказом описує події, викладені в «Старшій Едді»

Фріґґ – Матір Тора та дружина Одіна.

Мідґард – Світ людей. За скандинавською міфологією існує дев’ять світів, аси живуть в Асґарді.

Вальгалла – Житло Одіна, а також ейнгеріїв, воїнів, які загинули у бою.

 

Ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

 

Оригінал — http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/11/2.html.