Останній день на землі…

«I know it’s the last day on earth
We’ll never say goodbye…»

Браян Г’ю Ворнер

вчора Земля припинила обертатись

вчора сонце перестало світити

вчора сніг перестав сипатись

вчора час зупинився

 

вчора люди перестали дихати

вчора риби перестали плавати

вчора згасли всі зірки на небі

вчора я не стулив очей

 

я вдихаю цигарковий дим

але він зупиняється у мОїх легенях

я не дихаю але разом із тим

світ повис на мОїх раменах

 

я не сплю і не їм я дивлюсь у вікно

і бачу як світ помирає

все померло навколо я ж живу все одно

та про то ніхто вже не взнає

 

і ніхто не дізнається що вчорашній день

останній день на Землі

і ніхто не дізнається що вчорашній день

найсумніший в моєму житті.

Віднайдена поезія

Випадково натрапив сьогодні в записнику на поезію, написану місяць тому. Я навіть забув про неї. Трохи не актуально, бо там про осінь, але все одно вважаю за потрібне викласти її тут. Хай вже й пост-фактум. Тож:

 

І знов осінній дощ із присмаком кавовим,

І знов молочний дим з цигарки струменить.

В моєму віці хтось вже пережив утоми,

А я ще, як здається, не починав і жить…

 

Забуті помилки, нездолані бар’єри,

Весь час кудись іду, а сам не знаю путь.

Рембо, Єсєнін, Маланюк — у них вже зліт кар’єри;

Я ж човгаю поволі, бо ноги не несуть.

 

Осіння туга обійма, немов журлива мати;

Я хочу вирватись з обійм, та сил на це нема.

І хоч здавалось, що кохав, — не вмію я кохати;

І хоч здавалось, це любов, — але її нема…

13.11.12

О Боже, Ви так й не дізнались!..

О Боже, Ви так й не дізнались!..

Хоча, навіщо це Вам?..

І речі завжди залишались,

На векторі власних нестям…

 

Ми більше не стрінемось з Вами!..

І, певно, це добре для всіх.

Немов фотографія в рамі,

Ви будете в мріях моїх…

 

Я далі Вас буду кохати,

Ви й далі залишитесь з ним…

Не будете Ви навіть знати,

Що я Вам сказати хотів…

 

Ніщо не змінилося в світі,

І я залишився в собі.

Навіщо далося Вас стріти,

На жаль, я тепер зрозумів…

03.28, 22.08.12

Що ж, прощавай!..

Що ж, прощавай!

І більше ні півслова!

Все забувай –

Ця зустріч помилкова!

 

Навіщо нам

У пам’яті тримати

Пусті слова,

Які вже не сказати?

 

Яких образ

Ми хочемо позбутись,

Якщо хоч раз

Нам вдасться повернутись?

 

Напевно все…

Не треба нам побачень!

Бо відтепер

Не мають вони значень…

Чи ти ще згадуєш мене?..

Чи ти ще згадуєш мене?

Чи хочеш ти мене ще бачить?

Казав поет, що хтось пробачить,

Та чи пробачиш ТИ мене?..

 

Я знаю – час усе бере.

Я знаю – пройде ще півроку

Й ми не спізнаємось з півкроку,

І біль з назавжди промине.

 

Та чи потрібно так й тепер?

Та чи потрібно так й відразу?

Не пам’ятай лише образу!..

Я ж пам’ятатиму тебе…

Вона занадто багато палила…

Вона занадто багато палила,

Він занадто багато пив.

Їм здавалося, що це дуже мило,

Коли він в барі її зустрів.

Спочатку текіла, потім пиво,

Коли він в барі її зустрів.

 

А потім крізь ніч вони проривались –

Червоним оком цигарки її.

Під повним Місяцем поцілувались

Етиловим спиртом  у слині.

Так довго вони ще поривались

Етиловим спиртом у слині.

 

Він любив кладовищем нічним гуляти,

Вона так любила свіжі квітки.

Він пішов по могилах букет їй збирати,

А вона читала надгробні книжки.

Напевно вони починали кохати,

Як вона читала надгробні книжки.

 

І от підступно надходить ранок.

Вони, обійнявшись, забулися в сні.

Вона не перша у нього з бранок,

Його ж вона не забуде в житті.

Він любить з глузду зводить панянок,

Його ж вона не забуде в житті…

26.06.12

Здіймається за містом десь зоря…

Здіймається за містом десь зоря –

Ти не моя, ти більше не моя…

Зливаються річки десь там в моря –

Ти не моя, ти більше не моя…

 

Ти зараз спиш й солодкі бачиш сни –

От би й мені так, мила, і мені…

Я був не правий, ти уже прости –

Мила, прости! Хоч душу відпусти!..

 

Життя тече. Повільно йде від нас –

Стікають дні, не зупинити час!..

Чому ми завжди прагнемо туди,

Де тільки смуток і окремо – ми?!

21.06.12

Чого ми досягли, скажи мені, у цій війні?..

Чого ми досягли, скажи мені, у цій війні?

Навіщо тратить нерви, на що втрачати дні?

Ми ж знову не досягнемо нічого – вір мені!

Тож нащо жить без щастя у вічній боротьбі?

 

Не хочеш ти мінятись і я також, повір,

Але подібним чином не вийдемо ми з гір

Цього нерозуміння, бажання й зайвих втрат –

Чи вартий наших нервів подібний результат?

 

Завжди я буду винний – не сперечаюсь з цим,

Але хоч крок зробити до мене маєш й ти!

Інакше нам не бути, інакше, вже пробач, —

Закінчиться це літо й лишиться осінь й плач!..

 

Тож варто перейматись за всім не лиш мені –

Тобі прийшов час братись за наші світлі дні!

Інакше все намарно, інакше все в пусту,

Інакше слів забракне, що я тебе люблю!..

Ніч з 13 на 14.06.12

В ці дні мерзенного застою…

В ці дні мерзенного застою

Натрапив я на погляд Ваш

І випадковістю такою

Ви скористались в сей же час!

 

Ви закохали мене в себе

У єдну мить і на всі дні.

І нащо Вам тамтого треба,

Щоб напускати дим мені?

 

Із звабою младої рисі

Заполонили всі думки!

Найголовніша від патрицій,

Вам в світі кращі пам’ятки!

28.05.12

Ти так й не зрозуміла, що я тебе кохав…

Ти так й не зрозуміла, що я тебе кохав.

Ти так й не зрозуміла, що я тебе кохаю.

Образилась на мене, коли я уникав

Хоч погляду, хоч слова… Я ж бачив це, я знаю…

 

А припустити чи подумати могла,

Що боляче мені лише від згадки?..

Сердечна рана досі ще жива,

А ти загадуєш мені нові загадки…

 

В моїй душі і досі пустка є

І досі боляче дивитися на тебе…

Яке ж ти щастя! Шкода, не моє…

Але, можливо, так воно і треба?..

 

Ти Йоко Оно, ти Марина Владі

І ти ж Лаура – все одне єство…

Та шкода, що в житті – не на параді

І я далеко не пророчий Джон…

 

Не ображайся! Я пишу осанни.

Я грубих слів не вмію віршувать!

Але дозволь мені прожить в коханні

Моє життя! Дозволь мені кохать!..

22.05.12